Я працюю помічником хірурга у місті Рівне. Не можу сказати, що живу заможно, катаюся на лексусі чи їм устриці та лобстери на сніданок. Ні, все досить скромно та помірно. Є своя квартира, на 2 кімнати та стареньке Пежо. Мій максимальний відпочинок – це просто зустрітися з друзями на природі, посмажити шашлики або ж піти в кіно. Чи ввечері, після важкої зміни, глянути улюблений серіал.
Життя у лікарні так вирує, що я не можу навіть домашню тваринку собі завести. А що вже казати про жінку та дітей? Мене вдома не буває днями, добре, що сусідка бабуся Галя ходить та підливає квіти.
Мені здається, що інколи життя саме підкидає другий шанс таким трудоголікам, як я.
Типу “агов, дурнику, ану лови цю кляту можливість на друге щастя!”
До 17-ти років я мешкав з батьками у Криму, місто Севастополь. І там зустрічався з Марго, дівчина з паралельного класу. Вона мені так сподобалася, що просто словами не передати. Начитана, розумна, з почуттям гумору. Влітку ми постійно їздили на море, разом ходили на вечірки та відпочивали. Я тоді закохався по вуха, як малий хлопчисько.
Однак, наше щастя зруйнувала окупація. Тоді, ще у березні 2014 року ми з батьками втекли до Рівного, там жила моя бабуся. Всі зв’язки з Марго обірвалися – я навіть не міг до неї додзвонитися, писав у Фейсбуці, але вона не відповідала! Чесно, я вже і сам збирався їхати в Севастополь, але мама мене зупинила:
– Ростику, вона з батьками втекла до росії. Вибач, я не хотіла тобі цього казати, бо…Сам розумієш, яка ситуація в країні. Я тільки знаю, що у Воронежі в них живуть якісь далекі родичі.
От знаєте, тоді було таке відчуття, немов тобі плюнули в лице. І ще так декілька разів кулаком в носа зацідили. Це була подвійна зрада – мене, як хлопця, та нашої країни. Втекли, немов ті боягузи.
Але я чомусь все одно десь на підсвідомості хотів зустрітися з Марго. Просто запитати “чому?”.
Отож, повертаємося до 1 вересня цього року. Вечір, починається нічна зміна. Я заварив собі міцної кави, але раптом до кабінету забігає перелякана чергова лікарка, пані Антоніна:
– Дівчина, молода, в аварію потрапила! хутчіше, треба допомогти. Вона ще при тямі!
– Документи знайшли?
– Ні, але вона сказала своє ім’я та прізвище. Маргарита Шевчук!
Тоді мене немов блискавка вдарила – це точно була Марго. Я навіть каву не випив, хутчіше побіг до операційної. Марго була при тямі.
– Марго, це ти? – перелякано запитую дівчину
– Ростику… Так, я. Я їхала з волонтерами. А потім почула тільки голосний “БАМ”. Я не знаю, що трапилося.
– Аварія, у них врізалися молоді хлопці, нетверезі. Ох, Боже, допоможи їй! – бідкалася чергова лікарка.
На щастя, операція минула швидко. У мене трусилися руки, адже я рятував життя своїй коханій. Один хибний рух – та я знову її втрачу. Але цього разу назавжди.
Наступного ранку я прийшов її провідати.
Вона кволо, але мило посміхалася – я люблю цю усмішку.
– Ростику, ми тоді поїхали, я нічого не сказала, не писала. У мене тато був за росію. Він змусив нас з мамою поїхати до свого дядька у Воронеж. Я не хотіла, але він сказав, що тут будуть всіх до тюрми саджати, якщо не поїдемо. Я дуже боялася тобі щось написати, бо тато все контролював. Він викинув всі книги українською. Я думала, що ти не хочеш мене бачити…
– Ні, все добре. А як ти опинилася у Рівному?
– А я в лютому нарешті повернулася в Україну. Мама зі мною також сюди приїхала, ми орендуємо квартиру. На щастя, за ці 8 років вона розлучилася з татом. Я почала волонтерити. І не знаю, що трапилося тої ночі
– Все гаразд, ти у безпечному місці.
Відтоді я декілька днів на день заходив до Марго в палату, купував їй ліки та продукти. А ще подарував її улюблену книгу “Століття Якова”. Як у неї світилися очі, коли читала.
А зараз у нас все добре. Знаєте, я тоді подумав, що доля дала мені другий шанс та зробив дівчині пропозицію. Ось так один вечір перевернув все життя. Ми вже розписалися та вона з мамою переїхали до мене жити.
Тому хочу своїм прикладом показати, що ваше кохання можна зустріти будь-коли в неочікуваному місці!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!