Мені 25. Я самотужки виховую сина Микитку, йому 4. З колишнім чоловіком ми розлучилися давно, коли Микитці було 3 місяці.
Просто не зійшлися характерами. Я хотіла працювати, розвиватися, купити будинок, відкрити власний бізнес. А Ігореві було зручно орендувати квартиру та працювати охоронцем у АТБ. На дитину йшло безліч грошей, я собі часто не могла нічого з їжі чи вітамінів купити.
Тому я сама вирішила написати заяву на розлучення. Якось зуміла назбирати гроші на окрему квартиру, перевезла сама всі речі. Поки синочок ще не ходив у садок, я знайшла дистанційну роботу і мала такий підробіток.
Минуло вже 4 роки. Ігор пересилає аліменти (2 тисячі гривень), але не телефонує та не приїжджає до сина. Навіть на дні народження не вітав, а про подарунки навіть не заїкаюся.
Потім я віддала сина у ясла та влаштувалася продавцем у магазин одягу. Інколи зарплата була 20 тисяч, інколи 5. Все залежало від виторгу за продаж. Я старалася жити дуже скромно, аби якось витримати місяць від зарплати до зарплати.
Квартира у нас на 1 кімнату, дуже скромна та маленька. Спимо на розкладному диванчику, він ледь тримається. Підставляю книги, аби ніжки трималися. Одяг час від часу купую у секонд-хенді або ж сусіди дають. У Микитки нема своїх власних іграшок, все передали родичі.
Моя мама пенсіонерка, має цукровий діабет. Майже всі гроші втрачає на ліки та комуналку, на дачі вирощує пару грядок помідорів та огірків. Батька не стало, коли я ще маленька до школи ходила.
І моя кума Мирослава нещодавно приїхала з заробітків. Вона час від часу працює в Італії, там ще її мама живе.
– От, дивися, привезла вам гостинці. Зараз ще фотографії з пляжу покажу!
– Гарно так. А Микитка ніколи на морі не був.
– А поїхали зі мною?
– Ти що, на кого я сина залишу?
– Зате свою квартиру купиш нарешті, а не житимеш у цьом сараї. Потім гідну освіт даси. Відвезеш сина на море!
Ідея Мирослави мені дуже сподобалася. Розумію, що в Європі можу заробити набагато більше, ніж тут. Куплю омріяний будиночок, у сина буде власна кімнатка та майданчик.
Однак, не знаю, що робити з сином. Читала тут багато історій, які мали сумний кінець.
Довірити Микитку колишньому я не можу. Ну він за 4 роки не поцікавився його життям, а тут має виховувати? Та він десь кине дитину напризволяще і все.
Мама сама точно не впорається з онуком. Він такий активний, непосидючий.
Заробітки – це мій шанс дати синові найкраще життя. І готова собою навіть пожертвувати заради нього.
Що мені робити? Як вирішити це болюче питання?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!