Як кожна любляча матуся, свого часу я поїхала в Чехію на заробітки. У Львові залишилася моя мама, і вона доглядала за дітками – старшим Данилом та молодшою Діанкою. Щомісяця я старалася вислати їм гостинці, продукти, якийсь одяг та іграшки. І, звісно, гроші. Моя покійна матуся все складала на рахунок у банку.
Коли приїздила в Україну, то старалася максимально весь час приділяти дітям. Ми відпочивали в Одесі та Криму, їздили у Буковель. Данилові купила омріяний велосипед, а Діанці гарний ляльковий будиночок.
Ну а коли вже діти підросли, то оплачувала їм навчання в університетах, давала на кишенькові витрати.
Першою заміж вийшла Діанка. Вона зустрічалася зі своїм одногрупником 4 роки, потім розписалися. І я на весілля подарувала їм квартиру. Однак, була умова – район обираю я та за документами все належить мені. Ну просто отак мені спокійніше. Ні Діана, ні зять не були проти. Я ще й привезла їм у квартиру кухонну техніку, дивани та крісла.
А от Данилові наче було пороблено. Знайшов собі якусь мантелепу Христину. У дівчини 9 класів освіти, ПТУ, працює перукарем в невеликому салоні. Певно, вона його причарувала, бо син через те кохання геть голову втратив. Після 3 місяці стосунків взяв і зробив їй пропозицію. Хоча що я, що Діана просили його зачекати, трохи відкласти питання з весіллям.
Однак, він нікого не послухав. І от я вирішила також подарувати молодятам житло. Купила квартиру на 2 кімнати у новобудові, район Стрийської. Але Христина такого щедрого подарунка не оцінила:
– А чому ви нам гроші не дали самі на квартиру? І за нас все вибираєте?
– Ну слухай, це ж я в Чехію працюю і ті гроші заробляю.
– Звикли командувати всіма. Могли б з нами порадитися. Мій той район взагалі не подобається. Я взагалі хотіла будинок у Сокільниках!
Через квартиру я сильно посварилася. Житло я все-таки купила, зробила ремонт і почала здавати в оренду молодій родині. Ну якщо Данило та Христина такі гонорові, то я не буду впрошувати їх прийняти квартиру.
Діти рік самі кочували з одної квартири на іншу. І їм не вистачало навіть на однокімнатну в старій панельці. Христина так намовила Данила проти мене, що вони не приходили у гості принципово, коли я там була. Син телефонував хіба на якісь великі свята і те, аби поговорити 1 хвилину.
Місяць тому я вирішила остаточно повернутися додому. Час вже онуків няньчити, а не гнути спину на тому заводі. Тим паче, мала дохід з орендованої квартири та ще пару тисяч євриків на “чорний день”.
І я вирішила знову помиритися з Данилом та Христиною. Взяла сувеніри та гостинці з Праги, купила ще смачне шампанське, поїхала до них. Діти жили аж на Левандівці у старенькій кімнатці. У них аж вікна трусилися, бо біля під’їзду одразу розташована залізнична колія. Сусіди такі люди, наче тільки що з зони вийшли. Мені аж було лячно підійматися по сходах.
Переступивши через гордість та забувши всі образи, я постукала у двері. Мені відчинила Христина:
– Вітаю, а я до вас у гості.
– Ми вас не запрошували. Чого припалися?
– Поговорити. Ми ж стільки років не бачилися. Та і ти моя невістка, а не чужа людина.
– Знаєте, я з вами буду говорити тільки тоді, коли побачу гроші на столі нам на квартиру. А так у мене нема бажання з вами взагалі бачитися. До побачення!
Христина так гучно закрила двері, що мені аж на голову штукатурка посипалася. Ледь стрималася, аби не заплакати.
От не знаю, що мені робити з Данилом. То ж мій рідний син, я його люблю та хочу далі бачитися. Але він попав під каблук жінки. Ще й так нахабно шантажує мене тими грішми через квартиру.
Як мені бути? Може, варто поступитися Христині та дати їм ті нещасні гроші?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!