Так мені сумно, словами не передати. Мушу з кимось поділитися. Все через мою маму. У всіх батьки, як батьки – допомагають дітям, підтримують. Деякі роки в Італії працюють, аби квартиру молодим купити. А моя мама зовсім не така. А все тому, що я її не послухала.
Ненька вважала, що я маю обрати заможного чоловіка. А я закохалась в Миколу – простого хлопця, сина звичайного сантехніка, який ще хильнути чарчину полюбляє.
Та Микола мене дуже любив, два роки працював на будівництві перш ніж пропозицію зробити. Я й погодилась.
– Чи ти геть не розумна? Все життя змарнуєш!
– Мамо, Микола добрий і працьовитий, ми впораємось.
– Лиш прошу тебе, не народжуй відразу. Може ще передумаєш і розлучишся!
Мама ні копійки на весілля не дала. Ми оплатили ресторан з подарованих грошей. Згодом оселилися в гуртожитку. Нам було вкрай важко. Та Микола знайшов роботу і дуже старався. З часом ми навіть орендували квартиру і переїхати.
А потім я завагітніла. У нас народилася донечка Маринка. Я сподівалась, що мама розтане і стане прихильнішою до нас. Вона все ж прийшла на хрестини, подарувала 100 євро і, навіть, потримала онуку на руках. Та потім крадькома мене спитала:
– Ти ще не пошкодувала про свій вибір?
– Ні, звичайно!
– Ну дивись, я ще зачекаю.
Насправді тоді в нас все було добре. Микола гарно заробляв. Я народила другу дитину. Аж раптом померла моя бабуся. Залишилась її квартира, заповіт вона не писала, тож спадок отримала мама. Я все сподівалась, що ненька запропонує нам туди переїхати. Але вона вдавала, наче нічого не сталось.
– Що ти робитимеш з квартирою?
– Ще не знаю, думаю квартирантів пустити.
– Тобто ми орендуємо житло, а ти його здаватимеш чужим людям?
– Ну, хочете вам здам. Але плата буде високою, це ж самий центр.
Тоді я вирішила більше про це не говорити. Та раптом сталося те, чого ми зовсім не очікували. Мій чоловік потрапив під скорочення. Поки у нас були заощадження – ми могли винаймати житло. Та скоро гроші закінчилися. Тоді вирішила вийти на роботу я. Микола сидів з дітьми. Але грошей нам однаково бракувало. Влізли в страшні борги.
Як я не хотіла, та мені все ж довелося звернутися до мами:
– Пусти нас у квартиру, ми не можемо винаймати житло. Бабця б цього хотіла.
– Там вже квартиранти живуть. Я їх не виганятиму.
– То скажи, щоб наступного місяця з’їхали!
– Не буду! Я хочу, щоб ти зрозуміла, яку помилку зробила, не послухавши мене. Ти собі життя зруйнувала. От тепер й бомжуй з малими дітьми.
Я поклала слухавку. Говорити далі не могла – сльози заливали обличчя. Розумію, що ми дорослі й маємо самотужки утримувати власну сім’ю. Але ж як хочеться мати підтримку.
Зараз нам запропонували переїхати до однієї самотньої бабусі, вона має стару хату у дворі. Ми думаємо погодитися, хоча не знаємо, чи добре там буде зимувати з дітьми. Та я твердо вирішила – з мамою більше спілкуватися не буду і дітей вона моїх не побачить.
Як би ви ставилися до такої мами, як моя?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!