Я купила будинок за свої власні кошти. Тому не стрималася та прогнала геть нахабну свекруху, коли вона почала претендувати на житло

Того дня до нас у гості приїхала свекруха. Про свій візит вирішила не попередити.

– Господи, який у вас красивий будинок. Я просто вражена! – сказала Олена Вікторівна. Здається, що вона від такого подиву аж рота роззявила. 

З чоловіком Петром я познайомилася декілька років тому. Тоді ще навчалася в університеті та проходила практику у місцевій нотаріальній компанії. А Петро був моїм наставником та, власне, директором фірми. Чесно кажучи, я з першого погляду не полюбила його – він здавався таким самозакоханим, суворим, немов спеціально віддаляється від людей та зберігає статус “серйозного директора”. Така поведінка мене дратувала, я не хотіла навіть їхати на практику. Однак, треба, інакше мене не допустили б до екзаменів. 

А одного вечора я затрималася та Петро запропонував підвезти додому. Тоді він і признався мені у коханні. Сказав, що я йому сподобалася з першого погляду, як тільки переступила поріг його кабінету. 

– Я навмисне був такий суворим, щоб колеги не запідозрили, що я так “запав” на молоду практикантку, – виправдовувався він. Зрозуміла, що насправді Петя дуже добрий та чуйний чоловік, а ще має велике та добре серце. 

Відтоді у нас почався роман. Ми прозустрічалися декілька місяців. А коли я отримала диплом та закінчила навчання, то Петро зробив мені пропозицію руки та серця. Нещодавно у нас була річниця – 2 роки, як ми у шлюбі. 

Спершу ми жили на орендованій квартирі. Умови там були нормальні, район хороший, однак, ми завжди мріяли про власне родинне гніздечко. Правда, брати кредит у банку – погана ідея. Тому ми вирішили економити. Ну так, я не купувала нам на вечерю дорогі десерти та ніші продукти, могли і гречкою перекусити. Замість кінотеатрів дивилися улюблені фільми вдома. Не жаліюся на таке життя. А одного дня до мене зателефонувала бабуся та просила приїхати у гості. Я вже почала хвилюватися, що трапилося якесь лихо.

– Онученько, будь ласка, вислухай мене до кінця. Я знаю, що ти зараз з Петром збираєте гроші на власний будиночок. Тому хочу вам допомогти. Все-таки ти моя єдина онука. Я продала хату в селі, і так там ніхто не живе. Тому ці гроші віддаю вам на щастя та достаток. Сподіваюся, що цього вистачить. 

Я не могла у це повірити. Знаю, що бабуся колись жила у селі та мала там невелику ділянку з хатою. Але вона вже старенька, ми не мали змоги так часто приїжджати до неї у гості. Тому бабуся переїхала жити до мами у місто. 

– Бабусю, дякую. Ти навіть не уявляєш, як нас врятувала. Ось це так Петро зрадіє, коли дізнається.

– Почекай. Я розумію, що ви родина. Але послухай. Краще ти поки будинок, який ви купите, перепиши на мене. Повір, так буде набагато краще і спокійніше. От побачиш. А я потім піду до нотаріуса та напишу дарчу на тебе. Все буде офіційно. Петрові про моє прохання нічого не кажи. 

Я не могла сперечатися з бабусею, адже вона мені дала майже 15 тисяч доларів. Так, ідея, м’яко кажучи, дуже дивна. Але знаю, що бабуся не бажає мені зла. Та і вона літня людина, можливо, що це її останнє прохання перед тим, як піти в інший світ?

Швидко купили ділянку, така красива, ще й ліс неподалік. Словом, ми швидко збудували наш будиночок мрії. Поставили басейн, гараж, велику терасу з альтанкою, де можна з друзями відпочивати. А ще я зробила на подвір’ї невеликий квітник. Однак, найбільше за всіх раділа моя свекруха – Олена Вікторівна. Після новосілля вона ледь не щовечора приїжджала до нас у гості. З часом такі візити почали мене дратувати. Вона поводилася так, немов тут готель і я повинна її обслуговувати. Хоча варто додати, що вона жодної копійки сюди не вклала.

– Пані Олено, а вам не важко ось так щодня до нас їхати? Ви ж на дорогу витрачаєте майже годину, – намагаюся натякнути.

Пошепки

– Ну ти що таке питаєш. Просто переживаю за вас, щоб ви тут не пропали без мене, – єхидно посміхається. Я бачу, як у неї виблискують очі, коли заглядає на будинок. 

У мене вжене було сил терпіти таке нахабство. Байдуже, що це моя свекруха. Зібрала всю волю в кулак та пішла до неї:

– Пані Олено, мені здається, що вам вже час додому. Скоро останній автобус поїде, ви не встигнете на маршрут.

– Ну тоді я у вас переночую, нічого страшного, – радісно сказала жінка. 

– Ні. Негайно покиньте мій будинок. Дістала ваша поведінка. Це не ваша домівка, я тут господиня взагалі-то. 

– Це дім мого сина. Отже, я також маю повне право тут перебувати. Не смій командувати мною! – вона нахабно всілася на диван та склала руки.

Я почула, як відрилася брама та на подвір’я заїхала машина Петра. Свекруха підскочила, немов навіжена та розплела волосся. Хутчіше кинулася до дверей.

– Петрику, синочку, тут таке щойно трапилося! – плакала пані Олена. І почала такі байки розповідати про мене. Не стримувала себе у лайці та навіть сказала, що я її била та тягала за волосся. Мені аж смішно стало дивитися на такий цирк. Однак, Петро став на сторону матері. 

– Думаю, що тобі варто вибачитися. Це моя мама, вона може приходити сюди, коли завгодно.

– Ну тоді забирайте свої речі та провалюйте геть. Краще я житиму сама, ніж з таким чоловіком, як ти. 

– Ні. Цей будинок ми купили разом, отже, половина по закону належить мені. Чи ти забула? Так що я завтра напишу заяву на розлучення! – погрожував Петро, а свекруха за його спиною єхидно посміхалася. 

– Не хвилюйся, я закон добре пам’ятаю. Купити – це одне. А хто власник по документах – то вже зовсім інша річ, – відповіла та кинула йому в обличчя теку з документами. 

Помітила, як чоловік зі свекрухою зашарілися. Вони не очікували дізнатися таке – офіційно, моя бабуся є власницею ділянки та будинку. Тільки тоді я зрозуміла, чому старенька попросила виконати таку дивну, на перший погляд, обіцянку. Немов вона все відчувала та хотіла мене зберегти від лиха. 

Того вечора я спала сама у великому будинку. Не зронила навіть сльозинки, коли Петро збирав свої речі та поїхав геть. Я більше не хочу жити з таким чоловіком під одним дахом. Як би сильно ви не кохали, все одно не варто наївно довіряти людям. Адже ніхто не знає, про що вони насправді думають. 

А ви погоджуєтеся з такою думкою? Хто не правий у цьому конфлікті? Варто помиритися з Петром? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

I
Adblock
detector