Ніколи не перестану дивуватись, якими ж безпардонними бувають люди!
Є в мене брат молодший, який заради своєї родини і пальця об палець не вдарив. Він чогось завжди думав, що йому все з неба на голову впаде.
Я теж маю свою сім’ю, але, на відміну від Ярика, працюю усе своє життя, щоб в люди вибитись.
Настя, дружина моя, одразу після нашого одруження пішла в декрет. Тоді довелось добряче паски затягти, щоб нас з орендованої квартири на вулицю не вигнали… Період був у житті складний, але ми вчасно взяли себе в руки: я на ще одну роботу влаштувався, а Настя з двомісячною дитиною почала давати приватні уроки англійської.
Майже 10 років ми копійку до копійки складали, щоб нарешті отримати їх – ключі від власної квартири. Таке це для нас досягнення було, що ми всю родину в гості запросили. Ярик прийшов з дружиною та трьома дітьми.
– Непогана у вас квартирка, – почав він розмову, коли майже всі гості вже розійшлись. – От тільки я думаю, що щасливими ви тут не будете.
– Що це ти таке кажеш? – щиро здивувався я. – Чого б це нам тут щасливими не бути?
– Та сам дивись: квартира у вас велика, а сім’я – маленька. Я читав в одній статті, що то не дуже добре для добробуту. Але виправити це легко! Маю пораду.
– Боже збав! – крикнув брат. – Які там діти! Я тобі квартира помінятись пропоную. А що? У нас хоч і одна кімната, але майже в центрі. А у вас три кімнати на виїзді з міста. Це ж не дуже зручно, правда? Та і часу дорога, мабуть, забирає чимало..
– Стоп-стоп, Ярославе. Ти себе чуєш взагалі? Я на цю квартиру усе своє життя працював, нехай вона навіть не в центрі. Настя тут сама ремонт робила, Ліда кімнату свою прикрашала. А ти мені кажеш все це кинути й переїхати до тебе в хрущовку, яка ще від батьків лишилась?!
– А чого ні? У мене дітей аж троє, усіх десь треба спати класти. Що ж зробиш, що тобі більше в житті пощастило! Ти ж мені таки брат. Аби тобі житло більше треба було – я б одразу поступився!
Слів, що відповісти на все це, у мене просто не знайшлося. Я виставив Ярослава і його сім’ю за двері. Дружина не розуміє, що в нас сталось, і називає мене жорстоким. А в мене язик їй правду розповісти не повертається! І сам не можу й досі повірити, що рідні люди здатні провертати такі схеми…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Що робити з такими родичами?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!