– Як тобі пощастило! Артур гарний, наче бог, ще й розумний!
Подруги щиро заздрили мені. А я й думала, що справді буду щаслива. Побачивши вперше Артура в компанії – відразу закохалась. Та і як інакше – він вмів привернути увагу, вдало пожартувати.
Коли він покликав на побачення – я була на сьомому небі. Мабуть, тому й не помічала різних його недоліків і дивних моментів. Наприклад того, що Артур щовечора кудись поспішав, намагався до 22 години мене відправити додому.
Згодом ми одружились. Я завагітніла мало не відразу і була дуже щаслива. Артур наче теж зрадів, хоча й емоцій своїх не виказував.
Не знаю, можливо під час вагітності в мене загострились відчуття, та я почала помічати усілякі нюанси. Наприклад, аромат парфумів, дивні дзвінки, постійні відрядження. Ще чоловік щовечора ходив на тренування. А одного разу я помітила, що він забув свою спортивну форму. Зателефонувала – ніхто не відповів.
А тоді вирішила поїхати в спортклуб. І що, чоловіка я там не знайшла. Ще й дізналась, що в зал він не ходив вже пів року. Пазли склалися. Я чекала Артура біля будинку на лавці. А коли він повернувся – відверто спитала:
– В тебе інша?
– Так. Але ти не думай, це не якась там інтрижка. Я Лесю кохав вже дуже давно. Та мамі вона не сподобалась, бо старша на десять років, ще й дитину має.
– Як ти міг зі мною так вчинити?
– Я тебе люблю, просто інакше. Без Лесі теж не можу.
Я повернулась додому й почала збирати речі. Для мене це було надто пізно. Раптом приїхала свекруха. Мабуть, син їй зателефонував. Вона відразу почала на мене кричати:
– Подивись навколо: той випиває, той дружину б’є! А твій заробляє, добрий, буде чудовим батьком. Куди ти підеш на шостому місяці?
– І ви все знали?
– А що тут такого? Всі зраджують. А ти хоч знатимеш, що він не ходить до різних сумнівних жіночок, а має лише одну, до якої ніколи не піде.
Все це не вкладалося в моїй голові. Я так нервувала, що потрапила до лікарні й мало не втратила дитину. Ще й поговорити ні з ким не могла, соромно зізнатися, що чоловік зраджував відразу після весілля.
Свекруха щодня до мене приходила й переконувала, що я не буду нікому потрібна з дитиною, і що кращого за Артура не знайду. Якось я в це все повірила. І змирилася. Вирішила народжу дитину, а там подивлюсь. Та щоразу, коли чоловік йшов з дому я відчувала таку пригніченість, що жити не хотілося.
Я народила чудову дівчинку Людмилу. Моя мама приїхала з Італії, аби допомогти. Та вона відразу ж зрозуміла, що щось у наших з Артуром відносинах не так. А потім я не витримала і все розповіла.
Наступного дня, коли чоловік пішов на роботу, мама взялась збирати мої речі.
– Що ти робиш?
– Ми їдемо. Збирай речі Людмили.
– Куди?
– Ти тут жити не будеш! Я вже орендувала квартиру, а потім ти поїдеш зі мною в Італію. Дорогенька, себе треба поважати!
Що я не казала мамі, вона не слухала. Ми поїхали. Артур не надто засмутився. Та лютувала свекруха. Кричала, що я не маю права забирати її онуку. Та все ж я домовилась з колишнім і він дозволив вивезти доньку в Італію.
Зараз я щаслива. І дуже вдячна мамі, що примусила мене. Не розумію, як я взагалі збиралась жити в таких умовах!
А ви як гадаєте, можна змиритися зі зрадами чоловіка?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!