Я напосілала на свого сина з невісткою, аби подарували мені онуків. Але ця моя наполегливість призвела до того, що тепер ми не спілкуємось.
Мій син Сергій – був пізньою дитиною. У нас із чоловіком уже й надії не було, що станемо батьками, бо лікарі розводили руками.
Та у 36 я народила Сергія. Дуже його любили й оберігали. Чоловік не встиг натішитись сином, його не стало, коли Сергію було 8. Я сама виховувала сина.
Сергій закінчив школу та вступив у місцевий університет, де познайомився з Моєю – своєю майбутньою дружиною.
Дівчина мені сподобалась – серйозна, розумна, чемна. По закінченню навчання діти одружились та стали жити окремо на орендованій квартирі.
Я іноді до них приходила. Допомагала з хатніми справами. Все частіше починала мову про онуків.
Сергій жартував:
– Мамо, ми над цим працюємо. Не все так швидко, дай нам пожити для себе.
Я ж наполягала:
– Треба народжувати, поки молоді. Тоді легше. Он тато тобою навіть натішитись не встиг.
Майя не втручалась в ці розмови. Лише мовчки слухала. Так пройшло 5 років.
Я постійно просила й підганяла дітей, вони відмахувались від мене.
Остання наша розмова закінчилась дуже неприємно. Я вирішила сказати все, що думаю стосовно цього питання.
– Ви егоїсти! Не думаєте про себе, то подумайте про мене. Я хочу поняньчити онуків. У всьому вам допомагатиму, хоч цілими днями сидітиму та глядітиму. Все щось чекаєте та відкладаєте, – говорила я.
Та ще багато неприємного сказала, за що тепер соромно.
Син із невісткою на мене образились та не спілкуються. Від їх сусідів я дізналась, що Майя вагітна та я стану бабусею. Ця новина мене дуже потішила, але не знаю як помиритись із дітьми. Дуже хочу гратись з майбутнім онуком чи онукою.
Допоможіть знайти правильні слова, щоб достукатись до них. Підкажіть, як правильно вчинити?
Вибачте. Даних поки немає.