Я нарешті повернуся додому після війни.
Але…
Ми з сином нарешті пішли у зоопарк. Він давно мріяв побачити лева на власні очі. Такий могутній цар звірів. Мишко від подиву аж рота відрив, коли лев заричав.
Порибалив з татом. Ми впіймали великого сома. Правда, відпустили назад, бо не хотіли позбавляти рибину життя. Згадали, як у дитинстві він вчив мене плавати.
Пішли з жінкою на романтичне побачення. Довго говорили, сміялися, згадували нашу першу зустріч. Як я випадково пролив каву в офісі на її нову сорочку.
Вона така неймовірно красива у цій сукні та з червоною помадою. Здається, що я знову у неї закохався. Це можливо?
Допоміг дідусеві полагодити його стару “Копійку”. Це моя перша машина, на якій я їздив за кермом. Згадав, що тоді без дозволу взяв ключі та вночі тихцем катався з хлопцями по селі. Заїхав у паркан сусідки баби Ольги. Ой, який тоді репет вона влаштувала, я ще довго їй паркан лагодив.
У саду з бабусею збирав яблука. Згадав, як ще був малим, то заліз на саме верхівку дерева, бо хотів дістати найсолодші яблучка. Упав та зламав ногу. Місяць пролежав у гіпсі. Прочитав всю бібліотеку – від енциклопедій до газет та журналів. Правда, дуже заздрив, коли бачив, як сусідські хлопці каталися на велосипеді та ходили на ріку.
Але….
Це не мій дім.
Тут замість землі – хмари, у всіх людей є крила.
Одного ранку, коли я тільки розплющив очі, біля мого ліжка сидів Бог.
– Де я?
– Це рай.
– Багато нас тут?
– Всі, кого ти колись любив та був з ними поруч.
– Жінка, батьки?
– Так, вони також тут.
– І син?
– Син та твої побратими по зброї.
– Я в раю?
– Так.
– А як я сюди потрапив?
– Оленівка. Ти спав. Я прийшов до тебе тихо.
– А родина?
– Вони їхали геть з Донецьку. Вибач, я не зміг їх захистити від снаряда. Тільки ваша вівчарка, Рекс, врятувалася. Він побіг до лісу. Але його знайшли добрі люди, прихистили.
Тоді я зрозумів, що потрапив у інший світ. Здається, що маю радіти – ого, я в раю!
Але часто знизу бачу дим, чую постріли. Невже ця війна довго триватиме?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!