Мій шлюб нагадує якусь пастку. Я б могла разів 100 розлучитися давним-давно. Але, на жаль, не можу..
Я вийшла заміж досить рано, у 21 рік. Якраз закінчили 4 курс університету та Саша робив мені пропозицію. Хотіла ще продовжити навчання, аби стати магістром та потім знайти гарну роботу.
Однак, через місяць після весілля дізналася, що ношу під серденьком дитинку. Тому ні про яке навчання не було і мови, я з головою поринула в материнство. Постійно крутилася біля сина Володі, а ще мала приготувати чоловікові вечерю та вдома поприбирати. Добре, що моя мама до нас приходила і допомагала. Поки вона гуляла з синочком, я мала час на хатні справи.
Я хотіла віддати сина у садочок, як тільки випаде нагода та піти до школи. Адже зарплати Саші вистачало тільки на продукти та комунальні послуги. Одяг та іграшки купувала мама. Свекруха хоча і працювала закордоном, але шукала там нового чоловіка. Її не цікавила наша родина, вона навіть на хрестини Володі не приїхала.
Коли синові виповнилося 3 рочки, то я знову завагітніла і народила донечку Софію. І справ у мене побільшало, адже треба однаково приділяти час дітям, нагодувати, вивести на прогулянку. Саша не горів бажанням шукати нову роботу чи брати підробіток. Він певно, думав, що на дитину треба дати 100 гривень і цього дійсно вистачить.
Саме гроші стали причиною для сварок.
– Хіба я тобі мало даю? Тим паче, тобі ще держава дає виплати на дитину.
– То не виплати, а копійки. Подивися, нам треба зробити ремонт вдома, купити нову коляску та ліжечка!
– Ніц поганого в нашій квартирі не бачу. Ти просто вигадуєш різні причини для сварки.
Я тоді дуже сильно хотіла вийти на роботу, аби самотужки забезпечувати дітей. Якраз Володя пішов у 1 клас, Софійку віддали у садочок. Але я знову завагітніла третьою дитиною. Коли побачила позитивний тест на вагітність, то плакала. Але не від щастя, а через безвихідь. Саша тільки радів та пішов ставити своїм друзям у гаражі за дитину.
Тоді у мене були думки про аборт. Я навіть хотіла піти до лікаря, але вчасно зупинилася. Адже це великий гріх, який Бог ніколи не пробачає.
На цьому мої проблеми не закінчувалися. Мама важко захворіла, у неї був рак. Ми продали телевізор, взяли кредит та ще позичили гроші у родичів, аби її вилікувати. Але мама померла за декілька днів до народження моєї третьої дитинки, донечки Віолетти.
Місяць тому в Україну повернулася свекруха. Я щиро сподівалася, що вона візьме на себе роль гарної бабусі, бо так давно не бачила онуків. І її допомога мене врятує дуже сильно. Може навіть вийде знайти роботу, поки бабуся буде няньчитися з Віолеттою та Софійкою, бо Володя вже відповідний хлопчик.
Але у пані Галини були інші плани. Так, як вона не найшла нового чоловіка в Італії, то вирішила тут розпочати сезон полювання. Свекруха не влаштувалася на роботу, а тягла гроші з Сашка. То їй треба нову сукню та туфлі, сумочку чи парфуми. І чоловік їй давав гроші, оплачував комунальні послуги та купував продукти.
Ми ще до кінця не віддали борги, відсотки за кредит зростають. Вдома повний безлад, дитина постійно кричить і плаче, ніжки столу підпираю книгою, дверцята холодильника тримаються на доброму слові. Я втомилася зашивати одяг дітей нитками, ходили на секонд-хенди. Деякі сусіди нас жаліють та приносять якісь іграшки, одяг.
Але я почуваюся якоюсь рабинею нещасною. Мені й 30 ще нема, а вже виглядаю, наче бабка стара. Таке враження, що я ніколи з цього пекла не виберуся. Я не відчуваю щастя материнства, не відчуваю якоїсь палкої любові до чоловіка. Виконую свої обов’язки, наче робот.
Як жінці впоратися з такими проблемами? Де шукати вихід?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!