Я ніколи не схвалювала подружніх зрад. Мене дивувало, як люди можуть на таке піти. І була впевнена, що в нашому з Женею житті такого не станеться.
З Євгеном мене познайомили друзі. Чемний, цікавий хлопець. Дуже гарно залицявся, я не знала, що таке брак уваги. Мало не щодня квіти, бодай раз на місяць якийсь подарунок чи сюрприз.
Завжди вважала, що мені дуже пощастило. Згодом Женя зробив пропозицію. Я, без сумнівів, погодилась. На весіллі й познайомилась з усіма родичами чоловіка, зокрема з його сестрою Ніною та її чоловіком Дмитром. Вони щойно приїхали з Бельгії, заробили достатньо грошей, аби придбати власну квартиру.
Я навіть не зрозуміла, що трапилось. Від поглядів зятя ніяковіла, хоча завжди впевнена в собі. Та свято минуло і ми поїхали жити до свекрів. Так вирішили, адже в них великий будинок і ми, за прикладом зовиці, хотіли назбирати на власне житло.
Минуло всього кілька днів і до нас приїхав Дмитро.
– Я хотів в Жені інструмент позичити.
– Але його нема, він на роботі.
– Знаю, але може знайду.
Нічого він не знайшов і врешті поїхав. А Женя на вечір сказав, що чоловік сестри навіть не зателефонував і не попередив, що йому потрібен інструмент. Та це був не останній візит Дмитра. Він регулярно приїжджав, причин було безліч. А тоді зізнався:
– Ти, мабуть, вже зрозуміла, що я вигадую усі ці причини.
– Нащо?
– Тебе хочу побачити!
– Що ти таке кажеш? Не вигадуй!
– Я покохав тебе ще на весіллі.
– Але ж у тебе дружина!
– Давно її не люблю, живемо, бо звикли, а зараз ще й квартиру спільну купили. Розумієш?
Мені було соромно зізнатися, та я зраділа. Ми обмінялися номерами й почали спілкуватися. А згодом і зустрічатися, так би мовити, на нейтральній території. Врешті я завагітніла. Знала, що це дитина Дмитра, але чоловік так радів, я нічого йому не казала.
І взагалі, як я могла зруйнувати дві сім’ї? А що б сказали свекри? Уявляєте. Зять знав, що донька від нього. Він завжди мене підтримував.
– Щоб ти не вирішила – я буду поруч. Я готовий покинути дружину, аби бути з тобою.
– Як ти собі це уявляєш?
– Поїдемо кудись, де ніхто й не знатиме нашого минулого.
Я не знала, що й думати. Женя прекрасна людина, з ним добре і спокійно. Та серце моє з Дмитром. І я б хотіла, аби донька знала справжнього тата. Немає мені спокою через докори сумління.
Що б ви зробили на моєму місці? Невже я жахлива людина?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!