Я навмисно розпустив плітки, що Настя гуляща. Щоб ніхто не думав, що її син від мене. За це доля мене й покарала

Шкода, що в молоді роки не можна наперед в майбутнє зазирнути! Скільки помилок вдалося б уникнути… Якби ви побачили мене в 18 років – зрозуміли б, чому я був такий самовпевнений. Високий красень, чорнявий, зараз таких в моделі беруть. Скільки дівчат мріяли, щоб я їх на танці покликав. Мав змогу обрати будь-яку. І взяв найкращу.

Валентина вразила мене красою і ніжністю. Хоча їй всього 17 років було, та вже заручилась з іншим хлопцем. Утім для мене це були дрібниці, навіть азарту додавало, “відбив” її швидко. А за пів року ми побралися. Весілля гуляли усім селом тиждень.

Жили в бабиній старій хаті. А коли Валя завагітніла, дядько запропонував мені гарний заробіток – поїхати з ним до столиці на будівництво. Я без роздумів погодився. Дружина з усім самотужки справлялась, ніколи не скаржилась. 

Додому я приїжджав раз на три місяці, приблизно на два тижні. Мене це влаштовувало, адже гарно заробляв. А от Валя врешті почала нарікати.

 – Може вже досить. Син без тебе зростає. Знайди дома роботу.

 – І що, за копійки гарувати?

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Насправді мені було зручно так жити. Жодних зобов’язань. Я наче й сім’ю мав, і парубкував собі далі. Купив автівку, в Києві з іншими чоловіками розважався. А якось приїхав додому і пішов до сільської ради, мав якісь проблеми з документами. Заходжу, а там сидить надзвичайної краси дівчина.

 – А ви не з наших! Таку красуню я б знав!

 – Я з міста, Анастасія Михайлівна, земельник, вже місяць тут працюю. 

Мені здавалось, що вона сяє, така свіжа, струнка, з довгим світлим волоссям. А які очі, наче в душу зазирають. Як не хотів, не міг про неї не думати. Щодня бігав до сільради, врешті навіть на роботу не поїхав. 

 – Коли ти вже дружині скажеш? Не можу я так далі! – казала Настя.

 – Скоро, скоро все скажу. Ти не переймайся, ми з нею вже давно чужі, просто живемо під одним дахом.

Насправді не міг я Валю покинути, вона знову завагітніла. І все було чудово, аж доки одного дня Настя не сказала:

 – Доведеться тобі вже зізнатися, бо я вагітна!

 – Ти що? Не могла про це подбати?

 – Я ж тобі казала, а ти запевняв, що все добре буде.

Словами не передати, як я розлютився. Зібрався й пішов геть. А наступного дня приніс коханці гроші.

 – Розберись з цим усім, і негайно, щоб ніхто не довідався.

Настя плакала, а я пішов. Та вона мене не послухала, аборт не зробила. Коли інші в селі побачили, що вона вагітна, почали всіляке говорити. Хтось натякав, що батько дитини я. Тоді я вигадав плітки, що до дівчини повно хлопців ходило, з сусідніх сіл також, мовляв, гуляща вона і все. І байстрюк не знати чий.

Пошепки

Настя вкрай важко це все переживала. Набридли їй косі погляди, зібралась і кудись поїхала. А я тим часом вдруге батьком став і жив далі у своє задоволення. І ось минуло два роки та колишня коханка приїхала, разом з сином. Якось я зустрів їх на вулиці. Подивився на хлопчика і дуже здивувався. Микита схожий на мене в дитинстві, як дві краплі води. Я сказав Насті тихо.

 – Лиш не думай йому розповідати, що я його батько. Це твій вибір, я дитини не хотів.

Ні слова не сказавши, Настя пішла геть. Більше ми із нею не спілкувались. Я спостерігав, як зростає мій син, і самий себе переконував, що вчинив правильно. А потім вони кудись поїхали. Мені розповідали, що Настя заміж вийшла і в місті тепер живе. Згодом ще народила.

Тим часом мої діти підростали, а я далі їздив на заробітки. Не буду приховувати, всіляке було, часом мав коханок. Валя ніколи не сварилась, скандалів не влаштовувала. А тоді якось, як сніг на голову, повідомила.

 – Я їду з дітьми до Італії. Двоюрідна сестра мені роботу знайшла.

 – А як же я?

 – А що ти? Сім’я тобі ніколи не була потрібна! Мені це давно вже набридло.

Покинула мене дружина. Чесно кажучи, такого я не очікував від неї. Дзвонив, просив повернутися. Та вона й не думала. З часом навіть діти перестали зі мною спілкуватися. Я дорікнув старшому. А він спокійно відповів.

 – Ти що не розумієш, ти нам наче чужий! Тебе в нашому житті ніколи не було!

Так минали роки. Після 50 років я вже не міг їхати на заробітки. Дуже підірвав здоров’я. Страшенно боліла спина, суглоби. Одружитися знову мені не вдалось. Так і жив самий. А тоді сталася біда. В 59 років захворів на коронавірус. Мало не вмер, два тижні в реанімації був, лікарі казали, що шансів мало. А коли мене виписали почувався зовсім старим і кволим дідом.

Дуже важко відтоді мені живеться. Гроші наче є, але нічого мені не хочеться. Хату занедбав, паркан поламаний, дрова колоти нікому. Цьогоріч захворів, навіть продукти нікому мені було принести. Якось прийшла знайома з села. Вона подивилась, як жахливо я живу і спитала:

 – А ти не думав Настю знайти? Із сином відновити спілкування.

 – Яким ще сином?

 – Ой, та годі, всі завжди знали, що то твоя дитина. Жахливо ти вчинив, а вона – молодець, не зламалася. Хто зна, може пробачить?

Та я про це й не думав. Минуло кілька тижнів, в хаті було холодно, мороз надворі. І ось якось в мої двері постукали. Відчинив, дивлюсь, а переді мною гарний статний чоловік, Наче я в молоді роки.

Він заніс в хату пакунки з продуктами. Я заплакав.

 – Пробач, сину! 

 – Я тобі не син! В мене є батько, нехай і чужий кровно. Але я не такий, як ти! І ніколи таким не стану.

Він пішов. Згодом знову приїхав і так само мовчки залишив продукти. Я б дуже хотів якось налагодити зв’язки. Але як? Він ніколи не зможе пробачити.

Порадьте, як мені залагодити свою провину?

Більше цікавих життєвих історій тут https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector