Я в молодості наробила багато біди і зробила боляче рідному синові.
Максима я народила досить рано, мені було тільки 19. Хоча в нашому селі вважали, що чим швидше дівчина народить – тим краще буде виховувати дитину.
Чоловік мені взагалі не допомагав. Добре, що моя мама, яка тоді так працювала на заробітках, купила нам невеличку однокімнатну квартиру. Але Петро думав, що це його власність. Постійно дорікав, що я не даю ради з дитиною, Максимко плаче та вередує, вдома нема що їсти.
Роботи стабільної він не мав. І знову ж таки, нас виручала моя мама – передавала продукти та гроші. І коли синочкові виповнилося 3 рочки, то я сама вийшла на роботу.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Але тоді щастя не приходило в нашу хату, Петро почав пиячити сильно. Замість того, аби купити синові якісь іграшки, він йшов у магазин та все витрачав на горілку. Не знаю, чому так довго трималася за такого поганого чоловіка.
Коли син закінчив 9 клас, то я вирішила сама поїхати на заробітки. Думала, що це буде єдиний спосіб втекти від чоловіка. Тим паче, що Максим поїхав до Львова і йому там виділили кімнатку в гуртожитку.
У Німеччині я вкрай важко працювала. Зміни були по 10 та навіть 12 годин, не мала навіть хвилинку, аби кави попити чи щось перекусити. Час від часу надсилала синові якісь кошти, продукти. Однак, самій на прожиття вистачало вкрай мало.
І потім мені доля посміхнулася, я познайомилася з хорошим чоловіком. Ганс працював головним механіком на заводі, часто допомагав мені на роботі. А потім то в кафе запросить, то принесе квіти. Через місяць таких стосунків запропонував жити разом, він мав гарну квартиру.
Ганс був вдівцем та виховував доньку Габріеллу. Вона до мене дуже холодно ставилася, не сприймала серйозно. Була взагалі проти, аби я жила з ними на квартирі.
А ще Ганс був проти, аби я відсилала гроші своєму Максимові. “Він вже дорослий чоловік, повинен сам себе забезпечити, а ти вкладай гроші в нашу родину”. Я все одно старалася перекинути синові на картку хоча б 100 чи 200 євро. Але коли це бачив Ганс, то починався великий скандал:
– Без мене ти б пропала в Німеччині. Повинна бути вдячною. Годі вже витрачати гроші на чужу дитину.
– Але це мій син, я не можу його кинути.
– Краще на ці гроші купи продукти до вечері або заплати за комунальні послуги.
До України він мене також не відпускав. Так я пропустила весілля сина, народження онука. Боялася, що Максим від мене взагалі відхреститься та скаже, що я йому не рідна мати.
Але місяць тому Ганс не стало, помер від важкої хвороби. Тоді Габріелла одразу зібрала всі мої речі геть та “попросила” переїхати. Мовляв, я і так в тій квартирі не була прописана.
І я поїхала до України. Знала, що тут має бути моя квартира (яку ще мама подарувала), житиму там. Однак, виявилося, що колишній чоловік понабирав стільки боргів та кредитів, тому банк конфіскував моє житло. Зараз там живуть взагалі інші люди, біженці з Маріуполя.
Я поїхала до села, де колись народилася. Хата стара, занедбана, сусідка хіба приходила раз у декілька днів, аби перевірити, чи все добре. Ми тоді сіли вечеряти, я розповіла про життя в Німеччині. Так плакала, не могла і двох слів до купи скласти. І найбільше мене серце боліло за сина.
– Так соромно навіть до нього телефонувати. Думає, що я зрадниця, кинула його тут напризволяще.
– Нічого, Лідка, Бог добрий, все бачить.
Наступного дня до мене у подвір’я заїхала велика чорна машина. Я спершу перелякалася, довго двері не відчиняла. Бо на порозі стояв якийсь дорослий чоловік.
– Відчиняйте.
– А вам кого?
– Мамо, це ти? Не впізнаєш мене?
Виявилося, що сусідка того ж вечора знайшла номер мого Максима та про все розповіла. І він одразу приїхав у село.
– Мамо, ну що, збирай речі.
– Куди?
– Як куди? Додому. Будеш тут сама на свята?
– А ти… Сину, та я так винна перед тобою, кинула..
– Ні, мамо. Ти мене не кинула. Сусідка все розповіла. Я не тримаю на тебе зла. Розумію, що тоді тобі самій було нелегко.
І нарешті я отримала щасливе життя. Маю хорошу невістку, онуків та спокійну старість. Бо поруч рідні люди…
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!