Ми з чоловіком два роки в шлюбі. Мріємо про дітей. Та є один нюанс. Костя ще до весілля попередив, що не вважає, що чоловік один в сім’ї має гарувати й оплачувати всі забаганки дружини. Я з цим погодилась, адже й сама все життя працюю, не збираюсь ні в кого сидіти на шиї.
Та тоді я не розуміла про що йдеться. Після одруження Костя наступного ж дня взяв листок і почав розписувати:
– Витрати на продукти й комунальні – порівну, всі покупки обговорюємо. Якщо ти хочеш щось придбати – бери, але за свої гроші.
– А це вже не занадто?
– Чого, ти побачиш, що так навіть краще. Я не лізтиму до твоїх витрат, а ти до моїх.
Мене тоді та наполегливість налякала. Але сваритися не хотілось та й що казати, кохала я Костю. Але згодом вирішила зробити в нашій квартирі ремонт. Житло мені дісталося від тітки – стара однокімнатна хрущівка. Жити можна, але стан жахливий. Не хотілося ростити дитину в такій. Тож я і запропонувала чоловікові:
– Зробімо ремонт зараз, поки дітей нема.
– Я не хочу вкладати гроші у твою квартиру. А якщо ти мене використаєш і виженеш?
– Слухай, ми дітей плануємо, а ти мені не довіряєш. То домовимося, що якщо в нас щось не складеться – я віддам все, що ти зараз витратиш. Хоча і це не зовсім правильно, адже якби ми орендували житло – ти б платив досить великі гроші щомісяця.
Він погодився. Згодом виділив кошти, хоча й не багато. Я почала ремонт. Але хто ж думав, що зараз все це так дорого. Аби зробити простеньке оновлення в маленькій квартирі треба витратити кілька тисяч доларів. Тож гроші скоро закінчилися. Я виділила значно більше своїх, ніж чоловікових. Але страшенно хотіла ще й сантехніку замінити. Звернулась до чоловіка:
– Костя, грошей бракує. Ти ж мав отримати зарплату. Даси ще хоч 10 тисяч?
– Не можу, цього місяця не матиму.
– А де ж ти їх дінеш?
– Це не твоя справа. Ми ж домовилися. Я тебе не питаю, куди свою зарплату діваєш?
– Звичайно, бо в мене все до копійки йде на ремонт.
Після цієї розмови я почувалась жахливо. А наступного дня зустріла нашу спільну знайому. Настя з дитинства знає сім’ю мого Кості й дружить із його сестрою. От вона мені й розповіла:
– Ти що не знаєш, твоя зовиця в такі борги влізла. Кредит взяла на квартиру в доларах ще. А курс стрибнув – і тепер віддати не може.
– Так її чоловік гарно заробляє!
– Лишень він її покинув три місяці тому. А в неї доходу нема. От і твій Костя все їй і віддає. І мама їхня також.
Я почувалась приниженою. Я не проти, щоб чоловік допомагав своїй сестрі, але й про нашу сім’ю він не може забувати. Про яку дитину тоді говорити, як він всі гроші віддаватиме сестрі, ще й приховувати це буде? Вдома я не втрималась і запитала Костю:
– То скільки грошей ти вже віддав рідним?
– Скільки треба. Це не твоя справа.
– Але ж нам треба ремонт доробити.
– Ремонт не горить, а сестра може все втратити. Чи ти цього не розумієш? Як я можу у твоїй квартирі ремонт робити, коли родичі в біді?
Я зовсім не знаю, що з цим усім робити. Порадьте, як мені бути?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!