Колись в мене була сім’я і я вважала, що все в нас чудово. Мій чоловік Микола мав гарну роботу, ми придбали квартиру, автівку, щороку їздили на море. А згодом я народила надзвичайного синочка Назарка. Усі подруги мені заздрили, та я й сама не вірила, що життя склалося так добре.
Та коли синові виповнилося 15 років сталося те, чого я аж ніяк не очікувала. Одного дня я чекала чоловіка на вечерю, вже все приготувала. Я завжди намагалася йому догодити, адже знала, як важко він заради нас працював. От і тоді на столі були його улюблені фаршировані гриби, печіночка і картопелька.
Минуло дві години, а Миколи все немає. Я телефонувала йому, але ніхто не відповідав. Вже й хвилюватися почала. Син також ходив збентежений. І раптом після того, коли вчергове його набрала мені прийшло повідомлення:
“Перестань дзвонити. Я йду від тебе!”
Мене наче по голові вдарили. Подумала, що це якийсь жарт. Ще вчора ми обговорювали нашу поїздку в гори, планували, куди син буде вступати. А тут таке. Я нічого не сказала Назару. Чоловік приїхав пізно на вечір.
– Це жарт якийсь? Хтось взяв твій телефон?
– Насправді ні! Все це правда. Я покохав іншу і більше не хочу це приховувати.
– А це вже давно триває?
– Досить давно.
– Скільки?
– Два роки.
– Як так довго я не помічала?
– Ти весь час лиш на кухні, перетворилась на казна-що. Жінка має залишатись жінкою. Сама винна.
Було боляче це чути. Раптом увійшов син, він страшенно розізлився. Почав кричати на батька. А тоді сказав, щоб він більше ніколи не повертався.
Микола пішов, а в душі залишилась пустка. Назар почав мене заспокоювати.
– Мамо, ми разом поїдемо в гори. І я ніколи тебе не розчарую. Хочеш візьмемо того пухнастого пса, якого ти так хотіла, а не могла купити, бо в тата алергія?
– Сину, все буде добре.
Мені було важко, та ми впоралися. Назар успішно закінчив школу і поїхав на навчання до Польщі. А я залишилась зі псом Фродо. З часом я відчула смак свободи, почала ходити на йогу і приділяти час собі.
І ось раптом мені зателефонував колишній. Я дуже здивувалась, не чекала такого.
– Що сталося?
– Я в госпіталі. Пів року тому мене мобілізували. А місяць тому потрапив під обстріл. Дістав дуже серйозне поранення і втратив ногу. Ти можеш приїхати?
– Звичайно.
Я погодилась, все ж Микола не чужа людина. Поїхала в госпіталь до Дніпра. Мій колишній був в жахливому стані. А тоді він розповів, що його нова дружина, коли дізналась про ампутацію – відмовилась приїжджати. В розпачі він зателефонував мені.
Цілісінький місяць я була поруч із колишнім. З часом він почав казати, що дуже шкодує, що зрадив і хоче повернутися до мене. Та мені здається, що він просто хоче мати поряд надійну жінку, яка його доглядатиме. А я хочу бути коханою, а не доглядальницею.
Порадьте, як мені бути? Пробачити колишньому?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!