Мені 44 роки та нещодавно я втретє одружився. Раніше мені зовсім не щастило з особистим. Я завжди жив з мамою. У неї велика трикімнатна квартира і селитися окремо змісту не було. У 24 роки привів свою першу дружину Василину. Вона була дуже гарна й працьовита. Та за два роки не змогла завагітніти. Тоді мама і пояснила мені:
– Любий, як вона досі не вагітна, то вже не народить! Розлучайся, доки не пізно. Ще знайдеш когось!
Я послухав. Навіть нічого не пояснював дружині, просто попросив її піти. Згодом познайомився з Ларисою. Вона була зовсім інакша, жінка з характером. Та вже за місяць життя з нею збагнув, що зробив помилку. Вона увесь час сварилась з моєю мамою. Приводом могло стати будь-що. Хто як смажить котлети, куди поставили каструлю чи як вимили плиту. Крики припинялися лише вночі.
– Вона мене до цвинтаря доведе! А тоді за тебе візьметься! Може такий в неї план, щоб квартиру отримати!
Коли я сказав Ларисі, що хочу розлучення – вона повідомила, що вагітна. Та мама пояснила, що вона навмисно вигадує. І я її вигнав. Минуло багато років і я дізнався, що Лариса тоді поїхала до своєї мами й народила, а згодом вирушила з донькою за кордон. Я пробував зв’язатися з нею. Та вона почала кричати, щоб я її не турбував і більше не дзвонив, адже дитина не від мене.
Згодом я багато років не мав серйозних стосунків. Просто не хотів, розчарувався. І лише в 42 зустрів Ангеліну. Тиху й милу, та розлучену і з двома дітьми.
– Сину, жінка з причепом тобі не потрібна! Лишень проблеми матимеш!
– Але і я вже не молодий!
– Ти якраз у розквіті сил, цілком можеш і молоду знайти.
Та мені подобалась Ангеліна і я з нею побрався. Діти жили з її батьками, лишень часом залишались у нас. Мене це не дратувало, принаймні спочатку. Та якось до мене підійшла обурена мати.
– Уявляєш, вони мене бабусею називають!
– То й що?
– Я не їх бабуся і ти не їхній тато. Нічого їм не винен. Поясни це раз і назавжди.
– А хіба ж це погано, ми ж сім’ю будуємо!
– Сім’я буде в тебе Ангеліною, якщо вона народить. А це діти від іншого чоловіка. Казала ж тобі не одружуватись з нею.
Я обдумав все це і вирішив поговорити з дружиною.
– Нехай твої діти мене татом не називають. А моя мама для них Марина Анатоліївна, а не бабуся!
– Як ти не готовий стати батьком для моїх дітей – то не думаю, що щось вийде. І взагалі, я скучила за дітьми, хочу, щоб вони з нами жили!
Ми посварилися і Ангеліна пішла. Я вже не розумію, що роблю не так. Невже одружуючись з жінкою мусиш бути батьком для її дітей?