Я мама трьох діточок. Народила старшого сина Петрика одразу після закінчення університету, навіть на роботі не працювала. Потім з’явилася на світ наша Богдана, а рік тому Христина.
Нашу всю родину утримує чоловік. Павло таксує вдень, а вночі йде працювати охоронцем на завод. Додому приходить на декілька годин, аби спокійно виспатися.
Однак, з фінансами нам все одно важко. Адже його зарплати вистачає хіба на якісь базові потреби – комуналка, продукти, одяг. Інколи сусіди віддають безкоштовно якісь дитячі іграшки або ж взуття. А мій весь одяг складається з секонд-хенду, навіть ліфчики там купую. Ну і квартира у нас орендована, до речі. Адже поки ми не можемо дозволити собі купити хоча б якусь однушку. Бо ціни у Львові просто космос, треба мінімум 50 тисяч доларів. І це без ремонту.
Добре, що це житло нам здають знайомі за нормальну суму. Звісно, це найнижча ціна за оренду, але, все одно трохи складно.
Я раніше робила манікюр на квартирі. Але, по-перше, було дуже мало клієнтів, ніхто про мене не чув і не знав. По-друге, діти постійно заважали клієнтам. То Петрик захоче їсти, то Христина почне плакати, то Богдану треба зібрати на прогулянку. Звісно, були такі пихаті мадами, які дорікали. Мовляв, я прийшла робити нігті, а попала в якийсь дитячий садочок.
І чесно, з хатніми справами та дітьми геть не вистачає часу на роботу.
Але знаєте, що найгірше в такій ситуації? Моя мама.
От складається враження, що їй взагалі байдуже на рідну доньку та онуків. Мама зараз всі гроші вкладає в себе кохану. Цього літа поїхала в Болгарію на море, зробила ремонт на кухні, купила дуже дорогі меблі. Там одна посудомийка коштує, як три зарплати мого Павла. Але вона живе сама, нащо їй посудомийка?
Мама поставила собі вініри, вколола щось у лоба проти зморшок. Робить манікюри, педикюри, ходить у салони краси, наче на службу до церкви.
Ще декілька років тому я просила маму мені віддати бабусину квартиру. Колись ми отримали житло в спадок, мама там зробила ремонт та здавала в оренду. Це трикімнатна квартира, хороший район, Проспект Чорновола.
Коли я завагітніла Петриком, то думала, що мама віддасть житло. Поруч є садочок, школа, парк, дитячий майданчик.
– А чого це я повинна тобі допомагати?!
– Ну ти ж моя мама, у тебе скоро онук народи..
– Ти цю дитину не для мене народжувала. Треба було раніше думати про дах над головою.
До речі, вона не тільки мені не хоче допомагати. У мене є старший брат Тарас. Свого часу він колись також просив маму посидіти зі своєю донькою Златкою. Але мама вперто відмовляла. Тому він з жінкою Оленою залишили дитину на тещу та поїхали закордон на заробітки. За пару років назбирали собі на квартиру.
Але Тарас з мамою тепер взагалі не хоче спілкуватися, навіть у гості не кличе. Тільки зі мною спілкується і все.
І от вже тиждень, як Павлові затримують зарплату на двох роботах. У нас закінчилися продукти, я не мала грошей навіть на каву та батон різаний. От в гаманці чесно було 20 гривень. Тому зателефонувала до мами та попросила в неї тисячку.
– Доню, ти вже доросла людина.
– Так, але..
– Ніяких але. Чого собі роботу не знайдеш? Ти постійно гроші випрошуєш, як та циганка. Не можна дітей віддати в садочок та піти хоча б кудись працювати?
А потім взагалі кинула слухавку. Я ледь стримувала сльози, аби не заплакати. Добре, що брат Тарас мені привіз 2 тисячі гривень на продукти та ще віддав деякий осінній одяг, з якого виросла його донька.
Я просто не розумію одного – коли моя мама встигла стати такою егоїсткою? От невже їй байдуже на мене? Ну добре, я сама собі ради можу дати. Але в неї ростуть 3 внуки. Ну хіба можна бути такою черствою жінкою?
На Вашу думку, хто не правий у такій ситуації – ображена донька чи її мати?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!