– Я не можу маму на весілля покликати! Вона ж мене осоромить! У Інни батьки солідні люди! – Мама випадково почула слова брата, мовчки геть пішла

Я ніколи не соромилась свого походження. Ми зростали у віддаленому селі, навіть школи не було, ходили пішки щодня чотири кілометри. Та дитинство в нас було надзвичайне, бігали босі в болоті, пили свіже молоко і їли ягоди з грядок. Тому й виросли здорові й міцні. 

Батьки наші прості люди, добрі й працьовиті. Вони все зробили, аби я й мої молодші брати гарно навчались, вступили в інститут. Коли ми готувались до іспитів, батьки завжди звільняли нас від хатньої роботи, ми навіть на город не йшли. 

Я ніколи не скаржилась на своє сільське дитинство. Ба більше, зараз, коли живу у Франківську й маю досить дорослих дітей, для мене найкращий відпочинок саме в рідному селі. Ніяке море не здатне замінити це відчуття спокою дома. 

Час від часу ми збираємось усі в мами. Батька вже нема. Цьогоріч ненька вперше Різдво без нього святкувала. Тож я попросила братів, аби усі приїхали її підтримати. Людей зібралось чимало. Я з дітьми. Середній брат Тарас із сім’єю. І молодший Степан з дівчиною. Йому вже 30 років, а досі неодружений. Саме тому всі кулаки тримають, аби з його Інною все нарешті склалося. 

Того дня Степан вперше привіз кохану в село. Вона не могла стримати емоцій:

 – Боже, як тут жити можна? Дороги немає нормальної, суцільне болото!

 – Але ж яка природа довкола!

 – А де санвузол? Де митися? Де спати?

 – Ти звикнеш, все не так страшно.

Насправді в мами досить пристойні умови. Торік ми добудову їй зробили й душову кабіну встановили. З туалетом гірше, адже каналізації тут зовсім немає. Але ненька дуже любить свій будинок та й насправді він затишний і досить просторий. Утім Інна почувалась ніяково. Навіть за столом вона майже не говорила. А тоді почала щось шепотіти на вухо Степану. Згодом я вирішила з ним поговорити.

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

 – У вас щось сталось?

Пошепки

 – Інна хоче додому. Каже, що в таких умовах ночувати не може.

 – Та нехай трохи потерпить.

– Не хоче. А ще я нікому не сказав, ми заручились, за місяць весілля. Зробимо невеличке, та у вишуканому ресторані!

 – Вітаю, це ж чудово! Мама так зрадіє!

 – Так отож, мамі не можу сказати.

 – Чому? 

 – Я не можу її запросити. Вона мене осоромить. Батьки Інни солідні люди, уяви, що вони подумають, як її побачать.

Раптом я побачила маму, котра стояла позаду брата і все чула. В її очах блищали сльози. Та ненька змовчала, просто пішла.

 – Знаєш, Степане! Щось ти не так робиш. Але скажу тобі лиш одне, як ти маму не запросиш, то й мене не чекай. Святкуй собі з родичами Інни.

Брат зі своєю коханою поїхав, навіть не попросив вибачення у неньки за ці свої слова. Кілька тижнів тому вони зіграли весілля. Я не пішла. Натомість поїхала з дітьми в село. 

Думаю, довго Степан з дружиною не житиме. З різного вони тіста. Але мені вкрай прикро, що все в нашій родині склалося так.

Як гадаєте, варто налагодити стосунки чи ні? Чи можна пробачити таке ставлення до матері?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector