Після закінчення університету я вирішила повернутися до свого міста. Все-таки, життя у столиці не для мене. Шум, гам, постійні пробки, всі кудись поспішаються. А ось мої батьки хоча і жили у Львові, але мали будиночок у Сокільниках. Там свіже повітря, неподалік супермаркет, гарна природа. Та і мені на душі було якось спокійніше.
І ось декілька років тому я зі своїм чоловіком Мишком купили невеличкий будиночок у Винниках, ще по іншу сторону Львова. Збудували три поверхи, поставили баню та невеличку теплицю – там вирощую різні овочі. А ще на задньому подвір’ї Мишко мені звів качелі та обробив землю для саду. Люблю влітку виходити на терасу, пити каву та милуватися нашим господарством.
Ми з Мишком планували на цей Новий Рік поїхати в Буковель з друзями. Відпочинемо на славу, заїдемо у Гуцул Ленд, покатаємося на санчатах та лижах. Вже навіть заплатили завдаток за номер у готелі. Аж тут 30 грудня, хтось почав зранку стукати у двері. Можливо, це сусіди? Бо наша пані Галя полюбляла з ранку приходити по сіль, цибулю, перець чи просто потеревенити, бо їй вдома сумно.
– Сюрприз! – кричала Марина, молодша сестра Мишка.
Кинула мені валізи в руки та гепнулася на диван. Слідом за неї, до хати забігли племінники Вася і Паша.
– А ти чому приїхала?
– Тобто чому? Ми одна родина, скоро Новий Рік, хочу з вами це свято зустріти!
Я знала, що у зовиці замість мізків у голові вата. Вона двічі розлучена, з батьками дітей не прожила у шлюбі й року. Зараз смокче з них гроші на аліменти, хоча сама все витрачає на власні забаганки. Вона зі свекрухою, пані Антоніною, тісниться у двокімнатній квартирі. Перебивається тимчасовими заробітками – майстер манікюру, візажист, офіціант, касир, перукар. Я навіть не знаю, що в неї за освіта, а головне – чи взагалі вона є. Ось так буває, що діти від одної матері дуже різні.
Марина інколи могла і нас “шантажувати”. Зателефонує та жалісливим голосочком почне просити гроші:
– Ну це ж для ваших племінників, вам шкода?
А потім я бачу на її сторінці у Фейсбуці фотографії з клубу. Раз нас така ситуація дуже дістала, тому ми самі купуємо готові продукти та солодощі для її малюків.
– Словом, мама поїхала у санаторій, а я сама з цими спиногризами не хочу Новий Рік зустрічати. Тому приїхали до вас у гості.
Мені стало ніяково виганяти Марину геть, тому ми зателефонували до друзів та сказали, що нас не буде. І скасували бронювання у готелі.
– Маринко, може, ти поки допоможи мені на кухні? Я спечу для малюків тортик на завтра.
– Ні, я у гостях. Так що це не мої турботи, – фиркнула дівчина та почала читати мої журнали.
Ну нехай, я можу і торт в магазині купити. Вже зібралася виходити, як раптом почула грюкіт у нашій спальні – хлопці розбили сервіз, який порадували мох батьки на весілля.
– Боже, це ж просто дешеве скло, купи собі інше! Тим паче, не гарний набір, я б з такого не їла нічого, – каже дівчина.
Я зайшла на кухню, випила заспокійливі. Можливо, що це просто випадковість, адже діти бувають такими неуважними.
У магазині я купила сир, ковбасу, ікру, хліб, солодощі, оливки. Ледь донесла до хати пакунки. А тут ще один черговий сюрприз. Малюки вирішили погратися на дворі футбол. І замість воріт у них були мої туї та ялівці. Точніше, зараз це нагадувало обскубану гілку. А Марина спала сном немовляти у нашій кімнаті. Ще й без дозволу взяла мій халатик.
Знаєте, не так я хотіла відсвяткувати Новий Рік. Почала штовхати Маринку. Почула запах алкоголю. Здається, вона знайшла наш бар і відкоркувала шампанське, яке мені передали друзі з Франції.
– Марино, будь ласка, прокидайся. Твої діти мені такий безлад на подвір’ї влаштували. Ще не встигаю приготувати страви, допоможи!
– Боже, відстань, я хочу спати. Ти тут господиня – то сама все роби.
На щастя, Мишко якраз повернувся з роботи та почув нашу розмову. Він попросив мене спуститися на перший поверх, а сам зачинився з сестрою у кімнаті. Я тільки чула крики Марини. Через хвилину вона спустилася на коридор, почала одягати пальто і гукала синів.
– Ну ти і дурепа, я все матері розкажу! Жалію, що мати таку родичку, як ти! – крикнула дівчина. А потім голосно грюкнула дверима та поїхала геть.
Цей Новий Рік ми зустріли з Мишком тільки удвох. Думали вже 1 числа поїхати просто на один день у гори на прогулянку. Але зранку до нас зателефонувала пані Антона.
– Як ти смієш рідну сестру проганяти? Я тебе не так виховувала! Соромно! – і кинула слухавку. Ось так нас з Новим Роком “привітала ” свекруха. Маринка вже встигла пожалітися на нас.
Чесно кажучи, мені трішки соромно. А ось Мишкові байдуже. Він ніколи не любив свою сестру. І я сама бачила, як пані Антоніна бігає біля Маринки, а нас немов не помічає. Можливо, треба було її все-таки добряче провчити?
Хто не правий у цій ситуації? Мишко вчинив правильно?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!