– Я не рабиня Ізаура! – дорікала Олена, коли почула ідею дітей щодо городу та господарки

Олена Василівна важко пережила втрату чоловіка. Микола був її першим коханням, вони прожили разом майже 60 років. Буквально тижня не вистачило, аби відсвяткувати річницю діамантового весілля. 

А ще жінці було важко утримувати господарку. Адже треба і город від бур’янів висапати, корівку на пасовище вигнати, а потім молочка подоїти. Кроликам їсти дати, траву на сіно покосити, у курнику прибрати. День за днем ці турботи геть вимотували жінку. У неї вже не було сил навіть чаю ввечері собі зробити. Часто засинала у кріслі одразу, не встигала новини подивитися. 

Тому вирішила розпустити свою господарку. Кроликів продала сусідам, курей віднесла на м’ясо, залишила тільки тих, які яєчка несли. Наробила на зиму стільки консервації, що ледь двері в сараї зачинили. Залишила тільки корівку, бо вона смачне молоко давала. А домашні яєчка, сметану, сир та масло часто продавала на базарі. І мала багато клієнтів. 

Однак, доньки Ольга та Тетяна мали на город мами інші плани. Тиждень тому приїхали, привезли якісь палки, клейонки, відра.

– Дівчата, а що це таке? 

– Мамо, ти ціни на продукти в супермаркетах бачила? Це просто здуріти можна. Тому ми з Тетяною вирішили трохи розширити твій город.

– Це як? 

– Ну дивися, ми зараз там поставимо теплиці на огірки, тут на помідори. Всі будматеріали привезли, ось, дивися. Тут було б добре моркву та цибулю посадити.

– І ще, мамо, одна корова то замало вдома. Може хтось з сусідів у селі ще двох продає? Або купимо тобі кізоньок молодих. Прибуток від продажу та вирощування будемо ділити на трьох. 

– Дівчата, але я вже не молода жінка. Мені буде важко утримувати таку господарку. То ж треба з ранку до ночі крутитися біля городу та хліву…

Пошепки

– Мамо, ну ти ж на пенсії, маєш море вільного часу!

Така нахабна поведінка дуже обурила пані Олену. Хоча вона жінка пенсійного віку, але зуміла підняти всі ті будматеріали та занести на вулицю:

– Ні, ні, ні і ще раз ні! Ви взагалі совість втратили? То я повинна тут батрачити, як та рабиня Ізаура? Може, мені поміч ваша потрібна? Ви хоча б раз приїхали до мене на вихідні, взяли сапки в руки і пішли працювати на городі! 

– А в нас діти і робота. Ми не будемо палити солярку туди-сюди в село.

– Тоді можете забирати всі ці свої палки і в себе на балконах садити ті городи. А тут нічого не буде!

Доньки дуже образилися на маму та поїхали геть. І от вже тиждень не телефонують. 

Але Олені добре вдома. Не треба на городі спину гнути, тягати важкі відра та сапки. На весь двір вона посадила улюблені квіти Миколи – ромашки. Вийде зранку, сяде на лавочку та милується краєвидами. Все-таки, добре жити без городу. Менше турбот! 

Кого у цій ситуації ви підтримуєте – маму чи дітей? Чому? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!