Все життя був переконаний на всі 100%, що моя дружина ніколи й нікуди від мене не подінеться. Маринка у мене тиха, спокійна і лагідна – ніколи й слова злого не скаже.
Та і я чоловік – те що треба! Гроші до хати солідні приношу, з дітьми багато часу проводжу, а те, що гуляю – то це нічого! На те я й мужик, то моя природня потреба.
Колись прочитав в Інтернеті, що всі самці – полігамні…То і я не виняток.
Та мої зради завжди залишалися в секреті. Я добре замітав сліди… Принаймні я в це вірив ще кілька тижнів тому.
Уявіть собі моє здивування, коли я побачив мою жінку в кафе з коханцем. Забіг на каву перед зустріччю, а там вона! Тішиться, усміхається, якийсь мужик її за талію тримає.
Мене чуть не розірвало від злості, ледь стримався, щоб не набити пику тому брюнету.
Благо, що Марина мене не побачила. Влаштую їй допит ввечері, коли безсоромна повернеться додому.
Сиджу на кухні, чекаю її. Дітей відвіз до мами – нічого їм слухати дорослі розмови.
Марина забігає в квартиру: щаслива, задоволена, усміхнена. Питаю її:
– Де була?
– З подругами гуляла…
– Я бачив, з якими подругами ти гуляла! – зриваюся я на крик. – Що то за кавалер у тебе з’явився?
– Ти був сьогодні в тому кафе?
– Так! Був! І все бачив. Як тобі не соромно? Ти ж матір 2 дітей.
Вона трохи мовчала, винно опустивши голову, а потім видала те, що я не чекав почути.
– А ти можеш мені зраджувати роками? Тобі дозволено? Чим я гірша? Теж хочу бути щасливою! Якщо ти не збираєшся кидати своїх коханок, то і я не буду відштовхувати Славка. Все чесно!
Я шокований! З ким я одружився?! Хіба моральна жінка здатна на таку хтиву помсту?
Казала мені мама уважніше вибирати собі супутницю по життю.
Що тепер робити – гадки не маю… Розлучатися, чи терпіти таке ставлення?
Що би ви порадили чоловіку?