Я не розумію дітей , які доглядають літніх батьків. Для цього давно вигадали пансіонати та спеціальних няньок!

У мого старшого сина була дуже хороша класна керівничка, Марина Вікторівна. Жінка дуже приємна, розумна, чуйна. От якраз та вчителька, яка всім серцем любила своїх школярів. 

Якось ми дізналися, що її мати, пані Олена, живе сама. І жінка досить важко хворіє, в неї була якась операція. То ми з батьками скинулися грішми (кожен по 500 гривень) та передали все Марині. Вона аж заплакала на батьківських зборах. 

Однак, ці кошти нічим не допомогли. Марина Вікторівна щодня бігала до своєї матері, навіть вночі прокидалася через її телефонні дзвінки. І вже під час контрольної жінка засинала за столом. Під час обідніх перерв на таксі їздила до пані Олени, аби перевірити, чи все з нею гаразд. 

І знаєте, бідолашна жінка так була заклопотана цими справами. Дуже схудла, виглядала, наче зомбі. Ми вже з батьками почали думати, що і Марина Вікторівна, борони Боже, хворіє. А якось взимку жінка знову мала йти до мами серед ночі. Чи то в старенької серце боліло, чи просто себе погано почувала. Тоді ж була така хуртовина, слизька дорога. І Марина Вікторівна через неуважність пішла на червоне світло. От її на тому пішоході біля школи машина збила. Син декілька днів плакав, не міг повірити, що його улюбленої вчительки вже нема на цьому світі. 

Ми з батьками зібрали кругленьку суму на похорони. Тоді приїхала старша сестра пані Марини, Василина. І от мама переключилася на іншу доньку. Василина працює разом з моєю кумою на базарі, тому чудово знає, що коїться в їх родині. 

Звісно, мама щоночі телефонує доньці та просить прийти. То її голова болить, то коліна крутить, то в боку коле, то страшно вночі спати. Але Василина не хоче до неї. Максимум, що робить – то заїде в неділю, принесе пакети з продуктами та ліками, дасть ще гроші та їде геть

– Мамо, через тебе Маринка вже добігалася, що на тому світі опинилася. То тепер ти ще мене не жалієш? У мене є чоловік та діти!

– Але я стара та немічна

– Ага, така немічна, але маєш сили мені видзвонювати щоночі. Мамо, я твій номер колись заблокую. Чого ти в пансіонат не поїдеш? 

Пошепки

І то минуло вже 4 роки, але між старшою донькою та матір’ю досі точаться суперечки. І більшість батьків, до речі, стали на сторону Василини. Хоча по школі поміж старшими вчителями покорилася про неї погана слава. Типу “Ото вона така безсердечна донька”.

Але знаєте, я підтримую Василину. Адже, на мою думку, коли ти доглядаєш за літньою людиною, то ти просто забуваєш про себе. Забуваєш про родину, друзів, роботу і весь час крутишся біля старенької. 

Не всі ми медики за освітою. А літнім людям потрібен цілодобовий нагляд та догляд. Тому я нічого поганого не бачу у тому, аби віддати у пансіонат. Там є досвідчені медсестри лікарі, масажисти. І люди одного віку, можуть собі потоваришувати. 

Або робити, як люди в Італії, Португалії чи інших країнах – наймати доглядальниць. Однак, там люди можуть собі дозволити це дороге задоволення. А в нас дуже мізерні зарплати, це буде дуже складно у фінансовому плані.

Можете казати, що я паскудна людина, не маю Бога в серці. Але не бачу нічого поганого, щоб віддавати літніх батьків до пансіонату. Їм там буде набагато краще. І якщо я ще доживу до тих років, то сама попрошу синів відвезти мене у такий пансіонат. 

Адже літні люди – це великий тягар для молоді. На жаль, це правда і не смійте перечити. Ми повинні доглядати за ними, як за малими дітками. А це ой як важко. 

Чому деякі батьки не поділяють цієї думки? Адже пансіонат – це не якась в’язниця, а поміч для літніх людей! 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!