Два роки тому я стала бабусею. Невістка на початку літа подарувала мені внучку. Я намагалася переконати сина, щоб вони разом приїхали до мене на дачу, але Оля не хотіла, казала, що робити їй там нічого.
А того літа я подзвонила вдруге. Сама добре знаю, як в місті у квартирі спекотно. І він на мій подив погодився. Казав, що за тиждень привезе внучку.
Дача трохи далеко, треба їхати електричкою і автобусом. Ми з чоловіком теж у місті живемо, але на літо їдемо на дачу, там природа, повітря.
Якщо раптом щось треба чи навіть ванну прийняти, то можемо поїхати на день до міста, чи одяг якийсь. Загалом там є все необхідне для життя, кухня, електроплита і криниця. Хіба що голову не зручно мити, доводиться гріти воду і мити в мисках.
Але я звикла. У дитинстві так і росла в старенькій батьківській хаті. Це міським людям вже важко, ліниві, щоб воду гріти.
От невістка моя. Дівчина з міста. Все встигає: за дитиною доглядати і по салонах краси ходити. Вдома годинами стовбичить у ванній. Тому не дивно чому вона навіть не хоче дивитися в сторону нашої дачі. Не ті умови!
Якось вона залишалася тут на три дні, то аж зубами скреготала, щоб повернутися. А тут погодилась аж тиждень побути.
Заперечувати я не стала, навіть зраділа. Дитині вже 1,5 року, напевно все їй рухає, відкриває, напевно дістало її це терпіти у душній квартирі, тож нарешті хочеться на дачу. Тут ягоди, фрукти, річка недалеко.
Спершу все було чудово. Син залишився з нами на вихідні. Вони спали на другому поверсі. А як тільки він поїхав, то почалося казна-що.
Все, що б не сталось невістка була незадоволена. То їжа мая надто жирна, то смердить старою деревиною. Внучку теж не розуміла де класти спати, фиркала, що дитині всюди жарко.
Чоловік привіз кондиціонер, але в результаті внучка застудилась, температура піднялась. Добре, що моя сусідка – педіатр, покликали її.
Невістка стала нас звинувачувати, мені підскочив тиск, закрутилась голова. Потім стала нарікати на стіни в будинку, що вони погано прогріті.
А потім я почула, як вона дзвонить сину, що. він їх забрав скоріше. Та син працював допізна, фізично б не зміг приїхати і сказав, що чекали до суботи. Довелося їм потерпіти ще три дні.
Наступного дня сталась неприємність. Ніхто не вслідкував за дитиною, вона з інтересу полізла сходами вверх, але потім так скотилась донизу, так заревіла, що ми аж підскочили всі.
Певна річ, у цей час невістка сиділа в телефоні і нічого не бачила. На щастя у внучки лише синці.
Винними знову були ми з чоловіком, бо у нас погані сходи. Влаштувала такий скандал, що без заспокійливого не обійшлося.
Та потім терпіння щезло. Я наказала їй збирати речі і їхати геть. Ми з чоловіком пообіцяли проплатити їй таксі до вокзалу, а там вже сама розбереться, як такою нахабною можна бути?
Вона трохи істерила, але сама була рада втекти від нас. Добралися вони нормально, от тільки син після цього не дзвонить. Навіть з днем народження нас не вітав.
Але ж я нічого такого не зробила! Хіба ми з чоловіком заслужили на таке ставлення?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!