Я осиротів, коли мені було 6 років. Батьки загинули в ДТП. Поспішали взимку додому і не впорались з керуванням. Та я став жити у свого дядька з тіткою та їхніми двома дочками.
Я думав, що вони оформили на мене опіку, тому що пожаліли. Адже дід мене глядіти відмовився.
Я був наймолодшим. Жилося мені спочатку нормально. А потім вони стали звалювати усі свої хатні обов’язки. З 9 років я витирав пил, мив підлогу і посуд після кожного застілля. Замість того, щоб зайву годину погратися з друзями мене заставляли пилотяжити чи розвішувати випраний одяг. Могли налаяти, коли щось робив не так.
Я був, як попелюшка в штанях. Якось я почув розмову діда з тіткою. Він нервувався, що мої батьки не мали одружуватись. От чому він був таким непривітним зі мною.
Моментами мені хотілося просто втекти звідти. Я думав, що навіть у дитячому будинку мені було б легше жити, аніж з ними. Дочки тітки й пальцем не поворухнули аби мені допомогти. Ні разу!
Найбільше я радів, коли вони всією сім’єю відправлялися на відпочинок. Вони ніколи не брали мене з собою. Тоді я залишався один і насолоджувався тишею, міг дивитися телевізор скільки хотів і грати на комп’ютері. Міг зварити собі кашу. Одним словом я вже був досить самостійним.
Раптом я наткнувся на документи. Там щось йшлося про моїх батьків і якусь квартиру. Тому вирішив по їхньому приїзду дізнати що це.
– А тут дещо знайшов. У мене є квартира? – спитав я, а тітка зробила велику паузу.
– Так. Зможеш переїхати, коли станеш повнолітнім. Але не забудеш віддячити за те, що ми тебе прихистили!
Потім вони сунули мені якісь документи. Я показав їх вчительці з правознавства, яка порадила нічого не підписувати.
За деякий час я почув, що старша дочка тітки переїжджає у ту квартиру. Мені тоді було 17. Вступив у виш.
Потім мені було 18, 19. Я все ще залишався жити у тітки й вирішив сам почати цю розмову.
На той момент я страшенно хотів жити окремо. У мене з’явилась дівчина. І квартира по закону належала мені. Я навіть віддав їй майже усю свою зарплатню.
– Я тебе почула. Нам потрібно поїхати до нотаріуса, щоб дещо владнати.
Виявилось, вона хотіла, щоб я підписав документ у якому дарую їй свою квартиру. Я одразу ж відмовився, що їй сильно не сподобалось.
– Але ми тебе виховували з малечку! Ти мусиш віддячити за це! – переконувала родичка. – Буде правильно, якщо ти віддаси цю квартиру нам!
Не знаю як вам, але я переконаний, що вчинив правильно. Я зібрав ті документи й втік. Поїхав за вказаним адресою. Двері мені відчинила сестра, у неї ще гостював дід. Я попросив їх покинути мою квартиру.
На що він дав мені ляпала. Довелося викликати поліцію. Вони звірили всі документи й попросили їх покинути квартиру. Я дивився як сестра збирає свої речі.
До речі я помітив, що там був свіжий ремонт. Мене це втішило. Ще кілька тижнів я слухав під дверима родичів, які мене мало не проклинали. Кричали який я невдячний і погрожували. Хотіли, щоб я повернув гроші за ремонт.
– Ти такий самий невдячний як твої батьки! – заявила якось тітка.
Я не міг збагнути чому вона так говорила про свою рідну сестру і її чоловіка. Напевно ніхто їх тут не любив, а я лише був тягарем. Я зрозумів, що я їм був потрібен лише через квартиру.
Хіба я вчинив підло?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!