З Артуром я прожила в шлюбі 5 років. Нещодавно в нас річниця була. Уявіть, він навіть квіточку мені не приніс.
– Люба, ти бачила ціни на ті квіти. Зараз не ті часи, аби такі свята відзначати. Та й хіба це дата?
Я ж чому браслет за 3 тисячі купила срібний. Пів року відкладала. Було прикро, що мені нічого не дісталося. Та коханий обіцяв, що згодом компенсує. Живемо ми наче не погано, хоча з чоловіком часом не просто, дуже прискіпливий. Обидвоє ми працюємо. Та відколи війна почалась Артур має менше замовлень. Він майстер, електрик. Раніше його викликали і в сусідні села, та зараз їздити не може, всюди блок-пости, тож працює лише в нашому маленькому місті.
Я звикла ні на що не скаржитись. Єдине, що досі мене засмучувало, це те, що Бог нам ніяк дітей не давав. Чоловік вважає, що це через мене, та я багато разів обстежувалась, наче все добре. А от він до лікаря ніяк не хоче.
Нещодавно в нашій сім’ї дещо трапилося. Це була субота. У мене вихідний, а от Артур мав замовлення. Повернувся досить пізно з об’єкту. Я борщ зварила. Та того дня якраз у нас було штормове попередження. Вітер страшний, злива, дерева падають. Так от чоловік зайшов додому о пів на десяту. Помив руки й сів за стіл.
– А сметана де?
– Нема, бери майонез.
– Ти ж знаєш, я не їм борщ без сметани.
– Любий, ну що поробиш.
– Йди в магазин.
– Але ж там страшне коїться, шторм, ще й поки я зберуся – комендантська година буде і все зачиниться.
– А ти не збирайся, йди як є. Що там бігти, кілька хвилин.
Я все думала, що він жартує.
– Що ти за жінка. Я весь день працюю, а ти головою подумати не можеш?
– Ти поглянь у вікно, там гілляки літають.
– Нічого, матимеш науку, наступного разу не забудеш!
Я взяла сумку, накинула куртку і пішла. Та щойно спустилась вниз – злякалась, надворі наче апокаліпсис був. Від образи я заплакала. Написала подрузі. Вона відразу відповіла.
– Бери таксі і їдь до мене! Пішов він зі своєю сметаною!
Я подумала, а може так і треба зробити. Поїхала до Олени і вирішила в неї залишитись.
– Послухай, ти не мусиш так жити. Поїхали зі мною на море, відпочинеш і матимеш час подумати. Може не дарма у вас дітей нема? Ти заслуговуєш на кращого чоловіка.
Я якраз напередодні отримала зарплату. Документи були зі мною. Ну, одягу не мала. Але що мені там треба. Оленка сказала, що все позичить. А чого забракне – куплю. Доки ми говорили, подзвонив Артур:
– Тебе що викрали? Де можна стільки ходити. Я зараз голодний спати ляжу!
– То лягай! Бо як справді голодний – їстимеш без сметани.
– Ти чого? Де ти?
– Не чекай мене.
– Ти де?
– Далеко.
Я вимкнула виклик. Чоловік почав мені писати. Спочатку погрожував, а зранку почав благати повернутися. Та ми вже їхали в автівці Олени з її дітьми на море в Албанію. Дорогою заїхали в гіпермаркет, я купила купальник і крем для засмаги. Це було чудове рішення.
Артур пише мені щодня. обіцяє, що зміниться. А я розумію, що вже нічого не хочу. Як гадаєте, варто дати йому другий шанс чи ні?
Вибачте. Даних поки немає.