Ми з чоловіком дуже завбачливі люди. І коли почалась війна відразу почали думати про майбутнє. Ми переїхали на дачу, зробили там ремонт. Згодом чоловік повністю облаштував автономне освітлення і пічне опалення. Ми зробили ремонт та забили комори провізією.
Мені так сподобалось жити за містом. Що врешті ми продали свою маленьку квартиру і зробили добудову – нормальну кухню, вбиральню і ванну. Повноцінний трикімнатний особняк вийшов. У дворі чоловік ще й лазню облаштував. Вийшло чудово. Наш син також задоволений, йому тут значно краще, аніж в місті. Єдине, що до школи й на роботу їхати доводиться.
І ось, цьогоріч влітку, коли почали вимикати світло, свекруха раптом, нікого не попередивши приїхала до нас.
– Я вже не можу без світла, сиджу, як в домовині. А у вас так добре, мені завжди подобалось!
Я не знала, як реагувати, стояла, як вкопана. Чоловік теж. Та ми пустили Ніну Павлівну. Подумали, що поживе тиждень і набридне, додому схоче. Та ні, вона гарно облаштувалась. А через місяць заявила:
– Мені так у вас добре, й онуки поруч, зараз самій в місті страшно.
Звичайно ми не змогли її вигнати. Я все сподівалась, що вона почне допомагати онукові з уроками чи щось по хаті робити. Та свекруха лише критикувала.
– Чого ваш син не робить уроки відразу після школи? І в кімнаті в нього безлад! Треба виховувати дитину!
І так щодня. Я намагалась не зважати на все те, але було однаково неприємно. А тоді сталося непередбачуване. Я потрапила до лікарні, перенесла операцію. Мені видалили жовчний. Повернулась через тиждень додому. Думала свекруха про все вдома подбає. Зустріне мене гарно, наготує всілякого, щоб хлопці голодні не сиділи, поприбирає в хаті. Але щойно я увійшла, відчула страшний сморід. Тоді побачила на порозі чотири пакети зі сміттям. Далі увійшла на кухню, там взагалі жах, брудна плита, повно посуду. Я почувалась жахливо, та почала все мити, прибирати.
Згодом подзвонила мама. Я була в розпачі, тому все їй розповіла, ми говорили пів години телефоном. Я була сама в кімнаті і навіть не думала, що хтось стоїть під дверми й підслуховує. Та не минуло й кілька хвилин, як в нашому домі розпочався справжній концерт.
– Яка ти лицемірна! Ось так за моєю спиною на мене наговорюєш! Брудом поливаєш! Сину, дивись, яку змію пригрів, вона й про тебе гидоту розповідає!
Чоловік дуже здивувався. Почав випитувати:
– Це що правда? Що сталось?
– Твоя дружина свасі різну гидоту про мене розповідала!
– Яку ще гидоту?
– Що я у вас на шиї сиджу і нічого не роблю!
Тут я втрутилась.
– А хіба це не правда? Я операцію перенесла, а ви їсти зварити не могли? І тарілки помити?
– Ти ж знаєш, я стара, мені важко!
Вона відразу пішла збирати речі та пізно на вечір поїхала додому. Ще й чоловікові подзвонила розказати, що в неї нема світла і вона голодна нещасна. Тепер він страшенно ображений, не говорить зі мною. Але скажіть невже я не мала права рідній мамі поскаржитися? Що я поганого зробила? І як тепер залагодити цю ситуацію?
Вибачте. Даних поки немає.