Я знаю, що так не можна, та свого батька я щиро зневажаю. В дитинстві я вірила, що в мене найкращі батьки, та потім виявилось, що все це обман.
Коли мені було шість років тато втратив роботу. Мама його не сварила, адже ми мали незначні заощадження і він обіцяв знайти нове місце. Тож батько сидів дома. І ось одного разу я повернулась зі школи, сьомий урок скасовували, тож я прийшла раніше і застала в нашій квартирі сторонню жінку.
– Це Алла Вікторівна, вона допомагає мені знайти роботу.
Я повірила і навіть не помітила, що на ній перли мами, які батько щедро здарував. Так тривало пів року. А тоді якось я побачила, що мама плаче. Вона тримала в руках помаду татової подруги. Я без зайвої думки сказала:
– Мамо, не переймайся, це Алли Вікторівни, вона татові допомагає роботу шукати.
Після цього батьки пересварилися. Мама була ладна пробачити татові. Утім все склалося інакше. Виявилось, що Алла Вікторівна вагітна і тато нас виставив, адже квартира належала йому. Він будував щасливе життя з новою дружиною і дітьми. А нам навіть копійки не давав.
Важкі тоді були роки. Ми переїхали до маминої сестри, котра всіляко демонструвала, що для неї це тягар.
Ненька гарувала на двох роботах, а на вихідних допомагала одній самотній бабусі, аби підробити. Згодом старенька запропонувала нам винаймати у неї кімнату. У неї був важкий характер, та ми її любили. Десять років ненька виконувала усі забаганки Зої Олексіївни, аби не доводилось шукати нове житло. А коли бабусі не стало ми дізнались приголомшливу новину – вона залишила мамі свою квартиру.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Мама усе для мене робила. Вона оплатила мені гарну освіту, допомогла знайти роботу. Вона так і не вийшла знову заміж, хоча кавалерів мала. Та їй було страшно, що вітчим мене ображатиме.
І ось минули роки, я вийшла заміж. Ми з чоловіком жили з мамою. А коли народились діти вона запропонувала.
– Вам зовсім тісно. Аби було легше я поїду в село. Там є бабина хата. Вона стара, та жити можна.
Зовсім сумно мені стало від цих слів. Як я можу спокійно жити, знаючи, що ненька зустрічає старість в холодній халупі без зручностей. В розпачі я розповіла про все чоловікові. Дмитро мене здивував:
– Так не можна. Послухай, я збирав гроші нам на квартиру. Вже є 7 тисяч. Якщо взяти ще незначний кредит, то можна придбати однокімнатну в нашому районі. Мама буде поруч з нами.
Це була неймовірна ідея. Свій сюрприз ми приховували. Пощастило знайти квартиру в сусідньому під’їзді. Навесні ненька зібралась їхати в село. Ми винесли її сумки та замість автівки занесли їх в нову квартиру. Ненька нічого не розуміла. А коли побачила нове житло – не змогла стримати сльози.
Тепер мама поряд, я в усьому їй допомагаю. Мої діти найщасливіші, а в зі старої сільської хати ми вирішили зробити дачу для відпочинку. Свого батька я знати не хочу, чула, що він пив багато років і тепер має цироз печінки. Як на мене, це бумеранг.
А ви б дозволили мамі поїхати в село? Вважайте, що це нормально?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!