Я свою кумоньку Людку знала ще з садка. Наші батьки дуже добре спілкувалися і ми так потоваришували. Разом ходили у садочок, разом сиділи за партою. Я навіть була в Люди першою дружкою на весіллі. А коли дізналася про поповнення в родині, то аж заплакала.
Людмила попросила мене стати хрещеною мамою для її сина, Богдана. Я погодилася без вагань – це ж така честь, нести дитинку до Хреста! Поклялася у церкві, що любитиму його, як рідного синочка та завжди оберігатиму. Навіть сама вишила йому невеличкого ангелика-охоронця, Людмила поставила вишивку в рамку біля колиски.
А через 2 роки я сама завагітніла. Тому ми часто гуляли з дітками у парку, ходили в ігрові кімнатки, їздили разом в Одесу (там жили мої родичі). І навіть коли Людмилі не вдавалося взяти відпустку на роботі, то я все одно забирала похресника з собою.
Однак, коли Богдасику було 10 років, то його батько розбився. Василь, Царство Небесне, був заробітчанином, їздив на фурі. Того фатального вечора цистерну неправильно поставили на облік, не перевірили всю безпеку вантажу та машина просто загорілася за лічені секунди.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Людмила була на похоронах, як та мумія. Я 2 тижні жила з кумою, їй допомагала, бо Людка навіть не могла встати з ліжка. А ще робила з Богданом уроки, вчила вірші, готувала та прибирала.
Похресник до мене дуже добре ставився, я бачила, що з цього хлопчика виросте справжній чоловік. Бодя любив математику, швидко вирішував всі приклади та задачки. Тому закінчив школу із золотою медаллю та вступив до Києва, ще й на державне місце!
Тільки після 1 курсу в родину Богдана знову прийшло горе – Люда померла. Вона важко хворіла, а потім лікарі виявили рак останньої стадії. Я віддала всі свої заощадження, аби врятувати подругу, Бодя навіть взяв академвідпустку та влаштувався на 2 роботи! Але Бог забрав Людмилу. Богданко навіть не встиг з нею попрощатися, Люда на останок прошепотіла мені “бережи сина, тепер ти його мати”.
І я дотрималася обіцянки. Передавала Богданові до Києва продукти, готові котлетки, домашні закрутки. Як похресник грав весілля, то я давала благословення та ще подарувала молодятам 3 тисячі доларів. Бодя перевіз свою жінку Вікторію до нашого СМТ, хоча вона пані столичка, корінна київлянка.
Моя донька давним-давно живе в Канаді, туди поїхала на навчання та вийшла заміж. Ми з нею щовечора спілкуємося у Скайпі, вона показує онучок. Але через відстань доня з онучками дуже рідко приїздили в Україну, хіба на Великдень та Новий Рік.
Але добре, що хоча б мій названий синочок Богдан жив поруч, мені буквально їхати 2 зупинки трамваєм. Віка інколи просила мене забрати їх донечок зі школи, зробити домашнє завдання, якщо самі не встигали з роботи приїхати. А мені лиш на радість, чесно!
Тільки 31 грудня ввечері до мене зателефонувала Віка:
– Богдан зібрав речі та пішов геть! Сказав, що ми розлучаємося!
Я кулею прибігла до неї на квартиру, аж з домашніх капчиків не встигла перевзутися. Віка плакала, у неї аж руки тремтіли.
– Що трапилося?
– Та він як завжди, почав сваритися через дрібничку. А потім взяв, зібрав речі та поїхав геть!
Я так розлютилася на Богдана, що написала йому смс з погрозами та сказала, щоб він мені ніколи на очі не попадався. Племінник намагався до мене додзвонитися, однак, я заблокувала його номер.
От минув майже місяць, а Богдан досі живе окремо. Щосуботи приходить до дівчаток, приносить продукти та іграшки, ходять у парк та кінотеатри разом. Але з Вікторією не збирається миритися та повертатися в родину.
Вчора я забирала дівчаток зі школи до себе додому. Зробили уроки, повечеряли та почали гратися:
– Бабуся Рая, а нумо гратися у маму і тата?
– А як це?
– Ну я буду мама, а ти будеш наш тато?
– Добре.
– Ах ти (чоловічий дітородний орган) дурний, дай мені гроші на нігті! Я переїхала в цю діру, а ти бомжем виявився, навіть 400 гривень жалієш!
Я аж дар мови втратила, коли почула таке лайливе слово з уст 7-річної дитини:
– Господи, онученько, звідки ти такі слова почула?
– Мама так тата називала.
– Твоя мама? Так тата називала?
– Так, вона казала, що їй тут не подобається жити і дуже хоче повернутися в Київ. Але тато не дозволяє, бо там ракети літають.
– І тому вони сварилися?
– Ну це мама кричала на тата, а він просто мовчав або дивився в телефон. І то вона сама сказала йому “йти геть”.
Звісно, замість “йти геть” було інше слово на 3 букви, мені вже соромно такі слова сюди писати. Виявляється, що це все Віка провокувала чоловіка на сварки та навіть не соромилася такі речі говорити при дівчатках. А діти все слухали!
Ввечері Віка забрала дітей і я одразу зателефонувала до Богдана, аби помиритися:
– А чому ти мені нічого не казав?
– Бо я чоловік та сам маю вирішувати проблеми.
– Та це не проблема, це гірше! Що ти далі робитимеш?
– Поки ще поживу у товариша, а далі видно буде. Однак, не дам Віці відвезти дітей у столицю, там небезпечно.
Я не знаю, як допомогти похреснику. І дуже соромно, що тоді не стала Богдана слухати, хоча Віка виявилася винною у всіх бідах!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!