Команда “Пошепки” натрапила на історію від підписниці, яка дуже потребує нашої поради. В її житті склалася непроста ситуація, Уляна гадки не має, як жити із цим далі і який вибір варто зробити. Сподіваємося, Ви зможете порадити їй щось хороше, і в її житті знову настане світла смуга.
“Твоє тебе наздожене!” – так завжди казала мені моя бабуся, а й гадки не мала, що вона має на увазі.
Молода була, нерозумна. Тепер-то я прекрасно розумію, що від долі своєї не втекти.
Коли мені було 17 років я закохалася по самі вуха. Роман здавався мені ідеальним хлопцем: ніжний, добрий, турботливий і дуже працьовитий.
Він чекав, поки мені виповниться 18 років, а тоді зробив пропозицію.
Я так хвилювалася, коли до хати прийшли свати. Роман опустився на коліно, зізнався мені в коханні, а потім сказав найзаповітніші слова:
– Ти вийдеш за мене заміж?
– Так! Звісно!
Я не вірила своєму щастю! Почала планувати весілля, вже уявляла себе з коханим біля церковного вівтаря, думала, кого з гостей запрошу на святкування… Не знала я, що напередодні найважливішої події життя на мене чекає найбільше розчарування.
– Улянко, Улянко! Ти вже знаєш?
– Ти про що?
– Твій Роман… він…
– Ну, кажи вже! Що з ним, Марино?!
– Він скоро стане батьком.
Я вибухнула сміхом.
– Маринко, ти що п’яна? Якби я була вагітна, то дізналася б про це швидше, ніж ти.
– Улянко, прокинься! Ліза вагітна!
Усі в селі знали про те, що ця дівчина втрачає голову кожного разу, коли бачить Романа. Вони зустрічалися трохи, коли були іще дітьми.
Роман про неї забув, а Лізі відпустити своє шкільне кохання так і не вдалося.
– Бути цього не може! – я кинула з рук сапку і мерщій побігла до нареченого.
Варто мені було на нього поглянути, як я вже знала — новина про дитину не просто сільські плітки, а чистісінька правда.
– Пробач мені, Уляно, я тобі все можу пояснити… Все сталося само собою.
Мені було несила чути всі ці безглузді виправдання, тому я просто розвернулася і втекла.
Сльози безперестанку котилися по щоках. Я витягла валізу і почала збирати речі.
Батьки не стали мене зупиняти — розуміли, що в місті мені значно легше буде забути про все, що сталося.
Стерти з пам’яті спогади минулого мені так і не вдалося, але через кілька років я таки змогла відкрити своє серце новому чоловіку.
Чи кохала я його так сильно, як Романа? Не знаю… Але він зміг подарувати мені сімейний затишок і щастя. Хіба цього мало?
Ми виховали прекрасну донечку Русланку. Вона у нас вже геть доросла, вже рік зустрічається з хлопцем.
Назар мені одразу сподобався. Добрий, розумний, вродливий… Чомусь дуже мені нагадує моє перше кохання — Романа.
Я майже не згадувала про нього, але коли в нашому житті з’явився Назар, все змінилося.
– Мамо, я заміж виходжу! – заявила мені з порогу щаслива донька одного вечора. – В неділю свати прийдуть!
Я добре підготувалася до цієї події: накрила розкішний стіл, зробила зачіску, легкий макіяж. Мій Микола засипав мене компліментами.
Нарешті в двері постукали. Коли гості переступили поріг нашого дому, я мало не зомліла.
Переді мною стояли Роман та Ліза. Треба було бачити обличчя мого колишнього нареченого.
Ніхто не очікував, що доля зіграє з нами такий злий жарт.
За столом сиділи мовчки. Микола і діти не могли зрозуміти, що взагалі відбувається і чому в повітрі зависла напруга.
Русланка і Назар захоплено розповідали про свої весільні плани, а ми втрьох намагалися вдавати, що раді за них.
Зізнаюся чесно, мені взагалі не хочеться родичатися з тими людьми, але їхній син і моя донька ні в чому не винні! Хіба я маю право руйнувати їхнє життя?
Що ж робити?
Що б ви порадили Уляні в її непростій ситуації?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!