Я ніколи не приходжу у гості з порожніми руками. А ось свекруха, здається, має іншу звичку – аби їй приносили все готове!

Я ніколи не приходжу у гості з порожніми руками. Особливо, якщо мене кудись запрошують на ночівлю. А ось свекруха, здається, має іншу звичку – аби їй приносили все готове!

Місяць тому ми переїхали на нову квартиру. До того мешкали в однокімнатній з чоловіком та сином. Самі розумієте, як то було тісно втрьох, навіть друзів не могли нормально запросити у гості. Декілька років збирали кошти, добре, що моя мама з Італії гроші передавала. Потім ремонт і нарешті наша мрія здійснилася. Тепер син має велику кімнату, ми з чоловіком – гігантську спальню та ще два балкони. Кухню я облаштувала за останнім писком моди.

І ось до нас на новосілля приїхала свекруха, пані Юстина. Вона мешкає у Житомирі, ми – в Ужгороді. Тому вона сказала, що буде гостювати у нас тиждень.

Зранку я прокинулася, наготувала млинці, зробила салатик та ще кекси спекла, аби не з порожнім столом зустрічати гостю. Чую, як відчиняються двері і заходить пані Юстина. Тримає у руках тільки свою сумочку та ще пакетик маленький.

– Вітаю! А де ваші речі?

– Та всі отут! – і тицяє пальцем на пакет.

– А халат та рушники?

– Ти мені даси!

Мене така поведінка трохи здивувала. Адже коли ми їдемо до друзів у інше місто на ночівлю, то я згрібаю майже весь гардероб, рушники, зубні щітки, шампунь для волосся. Такі дрібниці, як туалетний папір чи власний посуд я не беру до уваги, адже це вже трохи смішно звучить.

Але пані Юстина навіть щітку не взяла. Тому чоловік поїхав у магазин, аби купити ще й зубну пасту для неї.

– Слухай, я так втомилася з дороги, хочу піти в душ. Де у вас рушники?

У нас у квартирі кожен має свій рушник, адже це елементарні правила гігієни. Ну не буду я обличчя витирати рушником, об який Роман ноги витирає. А пані Юстина стоїть на кухні і чекає, поки я їй весь свій арсенал гігієни віддам. Довелося витягати нові рушники, які мама з Італії передала.

Майже годину свекруха товклася у ванній, немов бегемот. Ще й взяла без дозволу шампунь та мочалку.

– Я ще таким кремом намастилася, гарно пахне!

– Але ж він для моєї шкіри, тут пише на упаковці “30+”. Він вам не підійде ніяк!

– Ну і що? хіба ти не знала, що то просто маркетинговий хід. Мені підходять всі креми!

Потім свекруха окупувала мою чашку та хлептала з неї каву. Звісно, сиділа на балконі у моєму халаті. А вам було б приємно одягати таку річ після іншої людини? Тому подумки я попрощалася зі своїм махровим халатом та вже думала, як буду його спалювати. Бо попрати та ще раз одягнути – це не про мене.

Я знала, що у пані Юстини проблеми зі спиною та вона не може спати на м’якому матраці. Тому постелила їй у вітальні, де тверда поверхня та розклала диван на всю кімнату.

– Ти хочеш аби я тут спала? – кривилася свекруха.

– Так, там ванна, вам близько буде. Можете телевізор ввімкнути, але не дуже голосно, бо син буде ще спати.

Однак, моє прохання свекруха проігнорувала. Неділя, 7 ранку – а я чую, як вона дивиться по телевізору новини, ще й так гучно підкрутила звук!

– А я без новин не прокидаюся. А ви чого так пізно прокидаєтеся? Я в цей час вже встигаю поснідати та до церкви піти!

– Ну ми хочемо відпочити, синові завтра до школи, нам на роботу. Вихідні на те й вихідні, аби спати до обіду.

– Ну ти погана господиня. Дивися, аби від такого відпочинку пролежні не утворилися! До речі, мені погано спати на цьому ліжку, а у вас таке гарне, велике! Давай я наступні ночі там буду спати!

Для мене це вже було дикістю, адже ми і так віддали їй велике ліжко, там простора кімната. Наша спальня – це наше місце, ми там собі відпочиваємо. А тут свекруха вперто не розуміє, що вона вже переходить всі межі дозволеного.

Однак, щоб уникнути конфлікту, я все-таки поступилася. Зранку заходжу у кімнату, аби взяти речі – а шафа відчинена, шухляди висунуті з рамок, перекидана спідня білизна.

– Ну в тебе такий тут арсенал, як ти ці трусики носиш, то ж суцільні ниточки. Ще й так дорого коштують!

Добре, що інші шухляди з дорослими штучками були зачинені та свекруха туди не полізла. Але нахабно користувалася моєю косметикою – губна помада, креми, пінка для вмивання, парфуми. Я не витримала та після роботи зайшла у магазин, купила новий халат та помаду.

Пані Юстина весь тиждень поводила себе дуже нахабно. Брала наші речі, посуд, капці навіть у мене забрала. Добре, що була запасна пара. Все так ходила, немов вона тут королева, а ми повинні їй прислуговувати.

І коли вона тільки поїхала на вокзал – то я сказала чоловікові, що не пущу більше її у квартиру.

– Нехай хоча б зубну щітку купить та халат!

– Ну в неї такий характер, вона ж у гості приїхала.

– Але не це дає їй право так нахабно тут поводитися!

Я не кажу, що дуже зразкова господиня чи жінка. Однак, поведінка мене дуже обурює – ну хіба це нормально? Хіба з вас хтось приїздить у гості і забирає всі речі? Майже всю косметику, мочалку, рушники та халат я викинула після свекрухи.

Це не дуже дорогі речі. Якщо ж вона не має грошей – то в чому проблема зателефонувати, ми б все купили. Був б її такий гостьовий комплект.

Але зараз я взагалі не хочу нікого до квартири пускати. Є готелі, оренда житла чи хостел. Гості добрі люди тоді, коли вони себе виховано поводять у чужій квартирі!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!