Я ніколи не знала свого дідуся по маминій лінії. В родині навіть навмисне уникали розмов про нього. То він був космонавтом, то бандитом, то капітаном на судні. А коли я підросла, то мене вже і саму не цікавив такий “таємничий родич”.
Так вже сталося, що у нашій родині всі жінки розлучені. Що бабуся, що моя мама. Тато нас дуже рано покинув, молодша сестра ще тоді на світ не з’явилася. Тому мама і бабуся тягнули нас двох, як тільки могли. Ми жили у невеличкій, двокімнатній квартирі на околиці міста. Пам’ятаю, як у нас не було грошей на хліб для канапок, під взуття одягали пакет та шкарпетки, аби ноги не промокли.
Я сама почала вже в 10 років “працювати”. Няньчила сусідських діток за 5 гривень в годину, поки їх мами були на роботі чи десь у справах їздили. Вдома прибирала, могла приготувати на обід якісь макарони, гречку чи нарізати овочі для салату. Потім ще мила посуд, все прибирала.
Але ми жили бідно не так довго. Мама знайшла хорошого чоловіка, дядька Дмитра. Він перевіз нас з сестрою Ритою до себе у гарний будинок. Мама потім ще народила братика Сашка.
І от потім щось помінялося. Точніше – ставлення до мене. Що вітчим, що мама змушували мене сидіти з молодшими. Я не мала права навіть з подругами вийти на прогулянку, якщо не візьму за компанію малих. І поки мої однокласники після шкоди кудись ходили гратися, я сиділа вдома з Ритою та Сашком.
Мама і вітчим часто карали мене за різні дрібниці. Чи то не прибрана чашка зі столу, речі не на своєму місці лежать. Могли поставити у куток через те, що Рита чи Сашко отримали погані оцінки в школі:
– Ти ж казала, що зробила з ними домашнє завдання? Чому в щоденнику двійка стоїть?
– Я не знаю.
– А хто має знати? Ти чого мене на всю школу ганьбиш?
Я могла отримати по одному місці ременем, лінійкою били по руках, ставили на гречку. І я вже тоді розуміла, що ставлюся до батьків, не як до рідних людей, а просто до сусідів. Вони ніколи не показували свою любов чи підтримку. Я була для них не донькою, а нянькою. Риту та Сашка вони любили, наче от то божий скарб. Дарували нові іграшки, водили у кіно, дарували дорогі подарунки.
І вже в 15 років я вирішила переїхати геть. Якраз була ідеальна нагода – після 9 класу вступити до коледжу в Івано-Франківськ. Сама склала іспити, сама перевезла всі речі і сама домовлялася за гуртожиток. Пощастило пройти на державне місце.
Однак, навіть у коледжі я заробляла гроші. Писала семінари, лабораторні, контрольні тести. Через день після пар працювала офіціанткою у невеличкому бістро біля університету. Тому от крутилася, як могла.
Зараз мені 18. І декілька днів тому мені зателефонував один нотаріус. Сказав, що мій покійний таємничий дідусь Богдан залишив у спадок квартиру. Я спершу думала, що то розіграш. Але коли поїхала з нотаріусом дивитися на житло, то аж втратила дар мови. Три кімнати, гарненький ремонт, видно навіть ратушу з вікон.
– Покійний важко хворів. І знав, що йому не довго залишилося. Він тому почав шукати якусь інформацію про родичів, аби залишити спадок. І знайшов саме вас. Не знаю, чи це випадково, чи така доля. Однак, як тільки ми всі папери оформили, то наступного дня його вже не стало.
Я приїхала на могилу до дідуся, купила йому красиві квіти, заплатила за пам’ятник.
Але за цю квартиру дізналася мама з вітчимом. І захотіли поділити порівну:
– Тут три кімнати? Ага, бачу. Було б добре обмін зробити чи продати її.
– Чому?
– Як це чому? Крім тебе, у родині є ще Рита і Сашко.
– Але дідусь казав, що…
– Що ти повинна бути егоїсткою і не ділитися з рідними? Так?
Словом, ми дуже посварилися. Зараз мама з вітчимом намагаються через суд відібрати нерухомість. Але, на щастя, я знайшла адвоката і справедливість буде на моєму боці.
Просто якби мама ставилася до мене набагато краще і лагідніше.. То може я би пішла їй на поступки. А так, у мене вже нема ніякого відчуття любові до рідних. Тільки дідуся люблю і все. Щоранку та щовечора молюся, аби йому там було добре.
Наша читачка вчинила правильно чи ні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!