Мені 30 років, маю чоловіка та сина. Живемо в однокімнатній квартирі, за яку і досі виплачуємо кредит. Сказати, що я щаслива – ні.
Чоловік мені з хатніми справами не допомагає.
Каже, що «це моя робота, яку він не збирає робити замість мене». Та й чоловічі обов’язки не виконує теж. Поличку прибити, кран протікає, меблі зібрати – теж все я змушена робити або майстра викликана.
Щодня я лягаю після 1 години ночі, щоб встигнути все поробити та приготувати чоловіку сніданок та обід на завтра, бо він лише домашню їжу їсть.
– Ти можеш тихіше своїми каструлями брязькати? Я заснути намагаюсь. На роботі втомився – дорікає мені Вадим постійно.
– Я теж втомилась, бо і я працюю на роботі. Крім того, все решта вдома теж на мені.
– А ти чого хотіла? Ти жінка, то й мусиш все це робити. Всі так живуть і ніхто не жаліється, одна ти в мене принцеса – втомилася. Від чого ти там втомилась? Теж мені робота, цілий день чаї з печивом ганяти та ляси точити.
– Це ти так уявляєш роботу бухгалтера?
– А як? Ну на калькуляторі дві цифри набереш і в комп’ютер внесеш. Бачу, як ти виснажуєшся на своїй роботі, що аж набрала не один кілограм.
– В тебе самого живіт давно он який.
– Ти не плутай. Для чоловіка животик – це ознака презентабельності, а для жінки – ганьба. Коротше, тихіше тут будь, а я спати пішов.
Я допрасувала речі, плачучи і пішла спати. Син теж дивитися на батька і собі так само робить. Раніше Богдан мені завжди допомагав, а тепер – ні. Почуваюся обслугою.
Вранці встала і пішла на роботу, навіть снідати не захотіла.
– Що з тобою? – запитала Мар’яна, моя колега.
– Вдома проблеми. Чоловік та син геть не допомагають, все тягну сама. Так мало того, вони ще й мені дотинають у всьому.
– Тобі треба не все їм віддавати, все одно дяки немає ніякої, а трохи на себе витрачати. От давай разом на фітнес підемо? У мене є знайома, я дістану абонемент дешевше.
– Ти натякаєш, що я потовстішала?
– Ні, просто хочу допомогти.
– Давай…
– Тоді із завтрішнього дня й підемо.
Так ми з Мар’яною почали разом ходити на фітнес. Спочатку я почувалась ніяково, бо там всі стрункі красуні у гарних спортивних костюмах, а я … Та подруга мене заспокоїла, що я згодом теж такою буду.
І справді за кілька тижнів, я побачила результат.
Згодом змінила роботу з більшою зарплатнею. Вдома не сиділа до ночі, аби всім догодити. Чоловік з цього приводу лютував, та я не дуже звертала увагу. На всі його закиди відповідала:
– Не маленький, сам можеш зробити.
Згодом знайшла ще одну роботу, як підробіток. Мала хороший дохід, схудла та змінила зачіску, купила новий одяг. Почала більше себе любити та цінувати.
Після цих змін побачила нарешті, що це не я така погана, а Вадим – трутень, що тягне мене на дно.
Мар’яна, моя подруга і колега з попередньої роботи, коли мене зустріла не впізнала.
– Ти що закохалась? – поцікавилась вона.
– Та ні. Почала себе любити та цінувати, все завдяки тобі. І ще, я вирішила розлучитись.
– Та ти що?
– Угу. Якраз йду писати заяву, а ввечері все розкажу Вадимові.
– Ого в тебе зміни.
Ми ще трохи поговорили, я тоді пішла до РАЦСу на написала заяву на розлучення.
Коли повідомила про своє рішення чоловікові, той був не в собі від люті.
– Що коханця завела? Ну звісно, бо вдома нічого не робиш, а виряджаєшся як фіфа і вештаєшся десь весь день – кричав Вадим.
– Та ні. Просто набридло бути твоєю обслугою. Я тобі говорила, що втомилась.
– Моя мама так чотирьох виростила.
– І де вона зараз? Немає давно.
– Така доля в неї.
– То ви її до того довели.
– Тоді сина забирай теж і кредит.
– Добре.
Ми розлучились. Син живе зі мною, я помалу його перевиховую, навіть є перші результати. Богдан тепер сам після себе прибирає, миє посуд та своє взуття.
Колишній чоловік тепер живе з братом у батьківській квартирі.
Я отримала підвищення на першій роботі та за рік часу виплатила кредит за квартиру. Зараз маю чоловіка, з яким зустрічаємось уже другий місяць. Загалом я щаслива.