Я переписала хату та город на сусідів, а дітям та онукам нічого не залишила. Думаєте, я така погана мати?

Мені 78. Живу у невеличкому селі на Львівській області. Здоров’я вже так “шкутильгає”, що словами передати не можу. Діти та онуки про мене геть забули. Приїжджають хіба на якісь свята, сідають за стіл, гостяться, збирають сумки з продуктами та їдуть геть. В хаті, на городі та біля худоби я сама якось стараюся крутитися. 

Хоча ми з покійним чоловіком старалися виховати дітей у достатку та злагоді. Купили синові Василеві та доньці Марті по квартирі у Львові. Просили постійно онуків нам привозити у гості, аби дорослі собі також відпочили. Ще як мій коханий Язон був живий, то діти з онуками часто навідувалися у гості. А 5 років тому чоловіка не стало. Після того рідні наче забули про моє існування. Донька зателефонує раз на тиждень, запитає, як справи і все. 

Онуки такі не від світу Божого. Дівчатка не хочуть мені на городі допомагати, хлопці тільки у футбол грають і все. Хоть би зголосилися бур’яни виполоти чи кіз випасти. 

Час від часу мені допомагали сусіди – пані Галина та Дмитро. Чоловік працює майстром, поставив мені нову бляху на дах та ще паркан полагодив. Пані Галина брала моїх кіз, косила траву для кролів та підгортала зі мною сіно. Я хотіла їм дати бодай тисячу гривень, але вони були проти. Казали, що роблять це від щирого серця. 

Я серцем відчуваю, що мені не довго зосталося на цьому світі. І вирішила віддячити сусідам в першу чергу за поміч. Якби не вони, то я б давним-давно Богові душу віддала. Хата у мене невелика, всього 3 кімнати, літня кухонька та город. Тиждень тому поїхала і місто до нотаріуса та переписала на Галю та Дмитра всю господарку. Документи забрала собі додому. 

Пошепки

І не знати, як то зорі зійшлися. Але цих вихідних син приїхав у гості та випадкового знайшов папери. Ох і крику було, все село, певно, чуло:

– Мамо, як ти посміла?! То чужим людям хату відаєш, а внуки з голим місцем залишаються?!

Василь ще Марті розповів про це, назвав сусідів аферистами. Зараз діти хочуть з ними судитися. Але я від свого не відступлюся. Треба дітям раніше за голову братися. А зараз вже пізно, я на них хату не буду переписувати. 

Ось так вийшло – чужі люди за мене більше переймаються, ніж рідні діти та онуки. Ніколи б не подумала, що Бог мені таке випробування на старості років пошле. 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector