Ми з Павлом нещодавно відсвяткували золоте весілля. В гості запросили друзів, родичів, навіть сусідів. Алла весь вечір не зводила очей з Павла. Знала я, що вона колись любила його. Та чи ж живе любов так довго?
Ми з Павлом познайомились саме через Аллу. Пам’ятаю, як він проводжав її додому, в мене ще тоді серце стискалось. А як зустрілись випадково в коридорі, все, зрозуміла: це моя людина! Потім же Павло став до мене ходити, Алла тоді лютилась дуже. Навіть переїхала на певний час, а вернулась вже з новим чоловіком. Та недовго вони прожили. Зараз вже третій шлюб у неї. Василь постійно п’є, іноді й руку підіймає. Алла мені не раз на нього жалілася. Та й зараз не дуже хотіла її кликати. Та думаю: і їй треба змінити обстановку. Чи ж вічно нам ворогувати?
Та й на мене весь вечір Алла дивилась вороже. А як лишились наодинці нарешті спитала:
– Галю, коли ти мені борг віддаш?
– Який борг, хіба я у тебе гроші зичила?
– Той борг, який ти мені давно винна.
Стала я думати, про який борг йде мова. Ми з Павлом живемо чесно, грошей ніколи не зичимо, намагаємось добре розпоряджатись своїми. Що ж вона таке мала на увазі?
Пішла я на кухню по торт, аж чую у кімнаті якісь розмови:
– Я кину Василя, вертайся до мене.
– Чи ж ти здуріла на старості літ і діти у нас з Галиною уже дорослі.
– А в мене так і не було дітей. Якби ми хоч зараз зійшлися, могли б хоч трохи для себе пожити. Ти ж не любив її ніколи. Я перша тебе знайшла!
У мене у руках задзвенів посуд, таця ледь не розбилась, Алла озирнулась і втекла. Тепер я, звісно, розумію, про який борг вона говорила, Павла мого хоче забрати, бо досі любить його! Та чи ж я винна, що так життя склалось? Чи ж досі маю ховати свою любов перед сусідкою? Думаю, що ми з Павлом прекрасно все розуміємо і збережемо наші почуття попри заздрісні язики!