Я підтримувала бабусю фінансово, але, коли справа дійшла до спадку, то рішення рідної матері мене засмутило

Моя мама майже 5 років поспіль доглядала за старенькою бабусею, її мамою. Вона часто хворіла, а останні місяці навіть не могла з ліжка піднятися. Матуся витрачала тисячі гривень на ліки, операції, навіть їздили закордон на обстеження. Я інколи могла перекинути їй на картку гроші, щоб мали хоча б на що жити – оплатити комунальні послуги, купити продукти додому. З бабусею моя мама забула, що таке розваги та зустрічі з подругами, відпочинок. Адже з ранку до ночі сиділа біля бабці.

І 3 місяці тому її не стало, не зуміла побороти хворобу. До слова, старенька жила сама у великій хаті в селі. Мала два поверхи, город, сад та поле. 

– Я тут подумала,  що краще майно поділити між вашими дітьми. Бо ви вже дорослі та маєте дах над головою, а про молодих треба турбуватися, – сказала мама. 

Вашими дітьми – це між моїм сином та Галіними доньками. До слова, молодша сестра ні копійки бабусі не дала. Навіть намовляла нас відправити її до пансіонату, а хату тихцем поділити.

І мені так стало сумно на душі. Моєму синові 20 років, ми живемо удвох в однокімнатній квартирі. Добре, що Мишко підпрацьовує кур’єром та помалу відкладає на власне житло. А ось Галя, на превеликий жаль, не змогла гідно виховати своїх дівчат.

Вона рано вийшла заміж, у 18 років. Через рік народила Машку та розлучилася. Потім знову зустріла хлопця, який обіцяв золоті гори, але натомість залишив ще з одною дитиною на руках – Саша. І її родину на ноги підіймала моя мама та бабуся. А мене кинули напризволяще. 

Пошепки

Ну грець зі мною, але про мого сина ніхто не згадував місяцями. Могла навіть забути про його день народження. І ніхто мені не допоміг, коли я розлучалася зі своїм колишнім чоловіком, звільнилася з роботи. Всім було на нас байдуже. 

Мої племінниці нічим мне кращі за Галю. Знаю, що дівчата ледь закінчили школу та нашкребли бали для вступу. Сестра щомісяця носить ректорам подачки, щоб дівчат не виперли з університету. Ну і без допомоги нашої мами не обійшлося – вона просила своїх знайомих, які працюють на кафедрі, прийняти їх. Хоча коли мій Мишко вступав, то ніхто з родини йому навіть удачі не побажав. 

І я розумію, що в майбутньому буду також за матір’ю доглядати, бо Галю не допросишся. Вона приїде в село хіба передачку забрати і все. Син сказав, що йому вже байдуже на спадок хоче всього самотужки добитися. Я ним дуже пишаюся, він – єдина розрада у житті. 

Знаєте, я б зрозуміла, якби мама залишила мені половину спадку, тоді не було ніяких претензій. Але ділити все на трьох, коли я сама все тягла на спині? Дякую, не треба. Думаю, що просто вже не буду спілкуватися з такою “любою” родиною. Нехай Галя буде займатися господарством та хатою. А я більше туди ні ногою. 

Але маму шкода. Бачу, як сестра нею вдало маніпулює та і племінниці приїздять тоді, коли їм вигідно. Але тепер це не мої проблеми.

Що б ви зробили на місці героїні нашої історії? Підтримуєте її думку? Чому? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector