– Я по племінницю приїхав. Завтра знову на нуль їду, але в дитбудинку її не залишу! Був би брат живий – нізащо б мені того не вибачив…

– Бідна дівчинка! Всього 11 років, а вона вже сирота! Людоньки, що ж то робиться! – голосила тітка Дарини, обійнявши свою племінницю.

Дівчинка стояла біля чорно-білих фотографій своїх батьків і плакала. Вона не знала, що чекає її далі. Мама з татом хотіли виїхати з окупованої території, але не встигли. Їх наздогнали російські снаряди. Не стало батьків давно, але попрощатись з ними змогли тільки тепер.

Три місяці Дарина прожила в тітки, сестри своєї матері. Але перед самим похороном вона дала чітко зрозуміти, що на цьому її доброта закінчується.

– Моя квартира — не притулок для сиріт. Шукай собі інших родичів, — заявила тітка Олена.

А решта родичів про існування Дарини ніби й забули. Усім було її шкода, усі на людях її жаліли, а от допомагати — не поспішав ніхто.

Батьки були молодими, грошей ще заробити не встигли, а кому треба в сім’ї зайвий рот без приданого? Бабусі відхрестились, мовляв, на пенсію дитину не потягнуть.

Тітки відмовились на себе таку відповідальність брати, бо ще молоді і до дітей не готові. А решта рідні — за кордоном. І заради якоїсь там Дарини повертатись в Україну точно не збирались.

Так вона і опинилась в дитячому будинку. Тут було багато дітей, які втратили своїх батьків на війні. І про них теж забули ті, що ще кілька місяців тому клялись оберігати і дбати. 

Жилось у такому місці несолодко: старші ображали менших, їжі нормальної не було. А тієї, що давали — не вистачало на всіх.

Пошепки

Так минуло 3 довгих місяці. Із життєрадісної дівчинки Дарина перетворилась на злу та засмучену дитину. У неї не було батьків, друзів, будинку — вона почувалась покинутою і забутою.

– Дарино, підійди сюди! – сказала якось Дарині вихователька, коли та якраз рахувала, скільки днів тому втратила маму. – Бігом, до тебе прийшли!

Дівчинка зібрала іграшки і пішла за вихователькою. В окремій кімнаті на них чекав чоловік у військовій формі. Дарина розплакалась.

– Іди звідси, ти поганий! Поганий! – не могла заспокоїтись маленька. Вона пам’ятала, що люди у формі — або дуже хороші, або дуже злі і забирають у тебе батьків.

– Не плач, Даринко. Я — Сашко, брат твого тата. Зараз я на війні, шукаю тих негідників, які забрали в тебе найдорожче. Я не знав, що ти опинилась тут… А тепер прийшов до тебе. У мене є дружина і троє діток. Якщо хочеш — можеш жити з нами. Бачитись ми будемо рідко, але Лілі ти точно сподобаєшся.

Дитячий будинок був уже переповнений, тож з документами довго возитись не довелось. Зараз Дарина живе з тіткою Лілею і чекає додому дядька Сашка.

А ще вона ніяк не може зрозуміти: чому дядько, який щодня ризикує життям, забрав її до себе. А решта родичів, які сидять у безпеці і ні в чому собі не відмовляють – ні.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними

Напишіть нам в коментарях у Facebook!