У 2009 році я поїхала в Німеччину на заробітки. Адже треба було родину годувати. Чоловік кинув мене з двома дітьми на руках та пішов до молодої коханки. Тому не було в мене ніякого вибору, крім того, аби зібрати валізу та поїхати в Берлін.
Але знаєте, після темної смуги в житті завжди настає світла. Тут я зустріла свого другого чоловіка. До речі, українець, Данило. Він тут живе давно, має власний бізнес. Познайомилися дуже банально, я влаштувалася до нього на роботу прибиральницею. Ну а так, як ми ще й з одної області, земляки майже, то так все в нас закрутилося.
До речі, Данило допомагав мені фінансово, висилав дітям гроші в Україну. Після 11 класу забрав мою старшу доньку Валю в Німеччину, аби вона тут здобула гідну освіту. Тільки от старший син Віктор захотів залишитися у Тернополі. Ну то його справа, він там мав багато друзів, дівчину. Ми не стали йому перечити.
І от у 2020 році мій Вітя одружився. Дівчина не місцева, приїжджа з якогось села. І вона мені одразу не сподобалася. Ні, річ не в тому, що вона якась не така. Просто одразу після весілля заявила, що хоче переїхати з нашої квартири у будинок. І вимагала, аби саме я купила молодятам житло
– От що я в цій старій квартирі робитиму? Тут місця мало, дві кімнати. У мене в селі велика і гарна хата. Хіба для вас то проблема?
Ну ми з Данилом продали мою квартиру в Тернополі, доклали ще пару тисяч євро та побудували дітям будинок. До речі, місце вибирала невістка і хотіла жити аж біля озера. А ви самі розумієте, що у центрі житло в рази дорожче.
Ще привезли з Німеччини їй всі меблі на кухню. На газоні поставили качелю, альтанку, збудували окремо великий гараж. Словом, не будинок, а просто палац. Ворота на розумному керуванні, там є спеціальний датчик, який все зачиняє та відчиняє самостійно. Навіть виділили місце для мангала, аби гостей приймати.
Ми вклали чималу суму, повірте. Але робили це заради невістки та сина.
І що ви думаєте? Минуло 3 роки та Юля вирішила, що їм час розлучитися. Мовляв, в них різні характери.
Мало того, вона в суді претендує на повну власність будинку. Тобто, виходить, що мій син просто залишається без даху над головою.
– Тут прописані я та наші діти. І за законом батько повинен віддати майно дітям. Чи ви нас на вулицю проганяєте?
Але невістка нічого не дала на будинок, все робили за наші кошти. А Віктор так до того ставиться легковажно:
– Мамо, ну це ж мої діти. Я краще сам собі квартиру орендую.
– Серйозно? Я вам цю хату купила, я вам меблі привозила і бригаду робочу оплачувала. І зараз те все щастя має дівці дістатися? Вона тільки дітьми і прикривається навмисне!
Я не знаю, що робити. Хочу поїхати в Тернопіль та відсудити житло у невістки. Розумію, що це буде нелегко, але нічого, гроші на хорошого адвоката я точно маю.
Однак, деякі родичі стали на захист невістки. Бо вона залишається в будинку не сама, а з моїми онуками.
– Ну яка ти бабуся, якщо рідних онуків з хати проженеш?
– Нічого, про дітей я точно зможу подбати. Не хочу, аби та нахаба у моїй хаті командувала!
Навіть Данило почав захищати невістку. Мовляв, на будинок ми ще встигнемо заробити і збудуємо в рази кращий.
Але я не хочу просто так дарувати Юлі дім. От хто вона мені тепер? Ніхто!
Що б Ви могли порадити нашій читачці? Як краще вчинити в такій ситуації?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!