Комусь я можу здатися неадекватною, однак все одно хочу з вами поділитися.
З чоловіком у нас достаток невеликий, він працює майстром в ліцеї, а я три роки тому вийшла з декрету й влаштувалася продавницею солодощів. Наш кіоск розташований на жвавій вулиці Києва, ніби й спальний район, але тут завжди багато людей. Як тільки я вийшла з декрету, робота мені здавалося дуже цікавою і легкою. Після п’яти років вдома. навіть підмітати вулиці для мене було пригодою. Але тут не про те.
Згодом натовп клієнтів почав збільшуватися, і я ніколи не думала, що люди настільки дивні. Практично кожен відвідувач зі своїми тарганами в голові. Ці клієнти почали мене дратувати. Так, є і хороші люди, але мені здається, що поганих, озлоблених хамів, які вважають мене своєю прислугою тільки тому, що платять мені якісь гроші, набагато більше. Спочатку я намагалася бачити в роботі тільки хороше, акцентуватися на позитиві й не запам’ятовувати хамство інших клієнтів. Але це допомагало недовго. Зрештою я почала робити дрібні гидоти тим покупцям, які погано до мене ставилися. Запам’ятати їх було не складно, тому що багато приходили мало не щодня й у мене складалося враження, що не в останню чергу приходили для того, щоб скидати свій негатив на мене, псувати мені настрій і таким чином покращувати свій стан.
Я спеціально кидала їх печива і цукерки без упаковування на брудну підлогу кіоску, робила каву і чай з брудної води, брала брудними руками продукти, які потім їм продавала. І ця маленька помста допомагала мені справлятися з психологічними навантаженнями, відчувати себе звичайною людиною, яку ніхто не міг образити безкарно.
Іноді я думаю, що це дитячість, що це нерозумно і низько. Я розумію, що роблю неправильно, але кожен раз, бачачи хамські морди в віконці свого кіоску, знаходжу собі все нові й нові виправдання робити гидоти цим людям. Чи є мені виправдання? Можливо, я вже з’їхала з глузду…
Напишіть нам в коментарях у Facebook!