Тоді я була дуже втомлена. Мені здавалося, що я вже занадто стара для народження дитини, адже мені тоді було 43 роки. Мене постійно переслідував страх, що дитя може народитися кволим, або хворим. А ще більше переживала за те, що мені скажуть на це діти, друзі…
Тоді я увімкнула телевізор і переглядала новини, хоча сама поринула в себе. Я спостерігала за своєю донькою Каріною, яка в цей момент гортала журнали і думала, що завтра одягти в школу. Їй нещодавно виповнилося 14 років, попереду на неї чекають цікаві пригоди і ще ціле життя.
Тоді справи в нашій родині трішки налагодилися. З ранку до вечора ми з чоловіком працювали, будували за містом дім, виховували дітей. Інколи виникали фінансові труднощі, але ми разом це долали. І тут я побачила доленосну другу полоску на тесті.
Мене одразу охопив страх і відчуття тривоги. Що на це скажуть друзі, батьки, як я маю виховувати цю дитину, якщо мені потрібно працювати. Я просто картала себе і свого чоловіка за таку необачність.
– Та все буде добре, – намагався мене втішити Ярослав, вічний оптиміст.
Та я знаю, що якось буде. Але мені треба буде все змінювати, мені подобається моє життя таким, як воно є зараз.
Тоді я зателефонувала до найкращої подруги і вирішила з нею порадитися. В таких питаннях вона була мені найкращий порадник (працює акушеркою і знає багато спеціалістів)…Зустрілася я з подругою в кафе. Я не могла і слова вимовити, а потім крізь сльози промовила:
– Я вагітна, врятуй мене від цього!
– Ох, це все, що ти мені хотіла сказати? Навіщо так лякати, я думала, що хтось захворів, – сказала вона, заспокоюючи мене за руку, – ти знаєш, яке це щастя, це взагалі не проблема – стільки сімей, які мають понад трьох дітей і здатні впоратися, – додала вона.
– Але ми з чоловіком вже давно не молоді, і діти в мене старші.
– І що це має до вагітності? У вас міцне здоров’я, ви молодо виглядаєте, а діти навпаки ще допоможуть. До того ж Ярослав так любить дітей, що він точно буде в захваті від такої новини.
– Та він і є щасливий, але він не думає про те, що я не зможу працювати і нам прийдеться більше економити, а ще якщо дитина хворою народиться? Та ще й будинок, там таке планування, що кожен буде мати власну кімнату.
– Роби так, як буде краще для тебе і твоєї родини…
– Слухай, ти когось порекомендуєш? Є хтось… хороший лікар…
Без жодного слова Христина дістала свій блокнот, написала номер і передала мені. Я поклала його в гаманець. І подумала: можливо, завтра зателефоную.
Розгублена я прийшла додому. В той вечір в мене все було, як в тумані. Зготувала вечерю, нагодувала сім’ю, і тут Ярослав промовляє:
– Слухайте, діти, ми хочемо вам щось сказати. Мама чекає дитину, і тому останнім часом вона трохи нервує. Вона боялася, як ви це сприймете.
– Мамо, а чому хвилюватися, ми вже дорослі і допоможемо тобі з братиком -, говорив наш 16-річний син. –
– А чому зразу брат, я більше сестру хочу, – почала гукати Каріна.
– Брат!
– Сестра!
Діти почали кричати на всю квартиру, а я просто розплакалася. Чоловік підійшов мене, обійняв і прошептав на вухо, що кохає мене. В той вечір я викинула записку, яку дала мені подруга.
Моя Іванка народилася на самі свята в січні. Її маленькі долоньки одразу підкорили моє серце. Я дивилася на неї, цілувала, плакала і розуміла, наскільки її люблю. Я зрозуміла, що тоді прийняла правильне рішення. Пройшло вже 10 років, й Іванка стала справжньою улюбленицею в сім’ї. Звичайно, було важко, але дитина навпаки мені дарувала сили і я знову відчувала себе молодою. Всі говорили, що я дійсно стала молодше виглядати.
Раптом голос Іванки вирвав мене з думок: – Про що ти думаєш, мамо?
О, якби ти, моя кохана, знала…
Що ви думаєте про пізнє материнство?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!