Я подзвонила до доньки, сказала, що по оголошенню, але не стрималася, розплакалася і кинула слухавку. Вона зрозуміла, що це я, передзвонила, почала щось намагатися пояснювати.

Ми з чоловіком все життя присвятили своїй доньці. Дали їй хорошу освіту, потім допомогли влаштуватися на роботу. Там вона познайомилася з колегою, почали зустрічатися, а згодом й одружилися. Весілля ми відсвяткували ще рік тому. Чоловіка я втратила ще до цієї ситуації, то ж жила з заощаджень, зарплата невелика. Відповідно для пишного весілля я теж не мала коштів. Дала своїй доньці гроші на сукню, а все решту – оплатили батьки нареченого. Своїх гостей я не запрошувала, оскільки це було б вже нахабством.

У нашій родині є фамільна срібна брошка з емаллю, яка належала ще моєї прапрабабусі. Дрібничка, може, і не така вже дорога, але для нашої сім’ї дуже цінна. Ця брошка передається по жіночій лінії, і ось тепер дійшла черга і до моєї дочки. Я подарувала брошку їй на весілля, і була дещо здивована реакцією батьків нареченого і його родичів. Я зловила на собі дивні погляди, здавалося, що мене засуджують. Вони вирішили, що це дуже незначний подарунок, і всім своїм виглядом дали мені це зрозуміти.

Але я на такі речі уваги не звертаю і вважаю, що духовні цінності вище матеріальних. Доньки знає про моє матеріальне становище, і я не збираюся брати кредити або залазити в борги, щоб пускати пил в очі своїх сватів. Захотіли діти красиве весілля – це їх особисте бажання. 

Пошепки

Але справа зовсім і не в весіллі, а в тому, що недавно я шукала намисто з бурштину і натрапила на нашу фамільну брошку. Оголошення було розміщено в одній з інтернет-барахолок. Помилки бути не могло, тому що там зазначений номер телефону доньки. Я подзвонила, сказала, що по оголошенню, але не стрималася, розплакалася і кинула трубку. Донька зрозуміла, що це я, передзвонила, почала щось намагатися пояснювати. Виявилося, що їм не вистачало грошей на машину, яку терміново і за вигідною ціною продавали їх друзі, кошти зайняли, а тепер потрібно роздавати борги. Я сказала, що сама викуплю цю брошку (до речі, вона виявилася не такою вже й дешевою), знайшла необхідну суму і забрала нашу сімейну реліквію.

Сиджу, дивлюся на неї, а в душі порожнеча. Як так сталося, що для наших дітей історія родини нічого вже не значить? Адже навіть дерево засихає і чахне без коренів, що вже говорити про людину, яка не пам’ятає і не шанує своїх предків. Сумно все це усвідомлювати, але, мабуть, вже нічого не виправиш. Напевно, варто визнати, що я сама відстала від життя і поводжуся нерозумно і старомодно. Але на душі мені неспокійно.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2
Adblock
detector