Моя дружина сподобалася мені одразу – вона висока смаглява брюнетка з блакитними очима. Як тільки я вперше побачив Тамару, то одразу підійшов знайомитися. Познайомилися ми в потязі, обмінялися номерами телефону й згодом стали зустрічатися. Вже через рік ми одружилися. Згодом Тамара завагітніла, я був надзвичайно щасливим. Дружина вирішила фотографувати кожен місяць вагітності, щоб потім зробити особливий колаж.
Тоді ми просто сяяли від щастя, купляли дитячі речі, я малював на Тамариному животику різноманітні малюнки. І ось проходив день за днем й настав важливий час – дружину забрали в пологовий. Я в цей період взяв відпустку на роботі, щоб бути з Тамарою. Ще перед тим, як приїхала швидка, я встиг зробити останнє фото дев’ятого місяця для колажу, який ми збиралися показувати дітям та онукам.
Тоді я навіть і не очікував чогось поганого, син народився здоровим, однак потім Тамарі стало дуже погано. Лікар пояснив, що під час пологів в кров матері потрапила шкідлива амніотична рідина…
– Ми робимо все можливе, щоб вона вижила, але обіцянок давати не можемо…Готуйтеся до різного.
Лікар з цими словами пішов в пологовий зал, де була моя дружина. Мене переповнював розпач і страх, я дуже боявся її втратити, сльози почали котитися по моєму обличчю… Не розумів, чому це трапилося саме з нами, чому вона… Щоб трішки заспокоїтися, я почав переглядати останнє фото, яке я зробив перед пологами. Навколо голови Томи був справжнісінький німб. Я чомусь відразу сприйняв це як знак згори.
В палаті почалася справжня метушня, лікарі панікували, а моє серце стиснулося ще дужче… Мені здавалося, що я просто втрачу свідомість. У тут шорох припинився. Я розумів, що це означає і просто не міг вдихнути повітря. Як раптом вийшов лікар і виніс мені нашого сина ….
– Це Ваш син …. Мені дуже шкода, але вашої дружини вже немає з нами…
Я просто почав притискати це крихітне немовля до себе.
– Зайдіть в палату, щоб попрощатися…
До своєї коханої я прийшов з нашим сином на руках, сів поруч, і просто ридав так, як ніколи раніше…
– Не покидай нас, прошу, глянь, який у нас гарний малюк. Ти потрібна мені і синові… В цей момент немовля закричало, а я поклав сина на груди Томі … Щоб він останній раз відчув маму …
Син почав кричати ще дужче, і я перелякався. Одразу взяв його на руки і побачив, що дружина знову дихає…
– Лікарю, вона дихає, ходіть сюди, вона дихає, чуєте!!!
Всі в палаті були шоковані, не вірили, що таке може трапитися. Вони знову стали навколо моєї дружини й почали робити якісь медичні процедури, медсестра забрала сина.
Через деякий час до мене знову вийшов лікар:
– Я ще такого не бачив, це дійсно вперше в моїй практиці… Просто диво якесь, яке я пояснити точно не можу. Ваша дружина зараз спить. Все добре.
З Томою зараз все добре, вона тоді за пів року повністю відновилася. Через два роки у нас ще народилася донечка… Я дякую долі за такий подарунок й просто не уявляю життя без своєї сім’ї.
Вам сподобалася історія?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!