Я пообіцяла, що йду від чоловіка назавжди. Але сьогодні почала сумніватись…

Тиждень тому я знову пішла від свого чоловіка. Останні кілька років наші стосунки схожі на американські гірки: то у нас любов, як у підлітків, то він гамселить мене і погрожує нашій дитині.

Вова завжди таким був. Але якщо до одруження його поведінка здавалась мені романтичною і незвичною, то тепер я розумію, що це просто пекло.

Вперше я від нього пішла на річницю. Тоді я зробила йому подарунок, а він забув про нашу дату і нічого мені не купив. Його розізлило це і він підняв на мене руку. У той момент здавалось, що на цьому наші стосунки закінчились назавжди. Але як же він переді мною вибався! Ледь не на колінах повзав, щоб я повернулась. І таки я клюнула.

Через шість місяців після цього я завагітніла і Вова вдарив мене вдруге. Цього разу він не повірив, що дитина від нього. Хоча сам, як виявилось потім, зраджував мені кілька років. Такого я терпіти не стала – зібрала речі і аж до самих пологів з ним не спілкувалась. Мабуть, ми б назад і не зійшлись, якби не моя мати, яка капала мені на мозок.– Господи, отож сама винна, що він таке зробив! Аби не давала приводу, то все було б добре. Хочеш – не хочеш, а миритись з ним мусиш, затямила? Дитину без батька ростити – така ганьба! Не вернешся до нього – я не переживу. 

Словом, так я знову повернулась туди, звідки тікала. А там мене вже чекали і квіти щомісяця, і компліменти, і подарунки… Завжди він отак свої гріхи замолював.

Пошепки

Але то все таке, дрібниці життя. Цього разу він замахнувся на мого сина. Він, бачте, ліжко неправильно застелив після себе. А все через те, що я погана мати, нагуляла його… Моє терпіння луснуло остаточно і сказала, що цього разу йду назавжди.

Матері про це не сказала ні слова, поїхала жити до дідуся, поки трохи на ноги не стану. Вова знову вимолює в мене пробачення і просить не залишати його самого. Мовляв, він не зможе з таким горем справитись і без мене загнеться.

Я знаю, що такі люди не змінюються, але мені іноді стає так його шкода, що хочеться забути про все і дати йому ще один шанс!

Як думаєте, що робити?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!