Після розлучення я залишилася одна з двома маленькими дітьми на руках. На щастя, нам є де жити, адже ще до заміжжя я придбала собі двокімнатну квартиру.
У моєму вихованні батько також не брав участі. Він пішов від нас з мамою і сестрою, коли ми були ще зовсім маленькими. Його цікавило лише особисте життя. Попри це, я не могла залишити батька в біді, коли він опинився без даху над головою. Після розлучення із черговою жінкою тато шукав житло в оренду, а я запропонувала йому пожити якийсь час зі мною.
Я знала, що на мене чекають труднощі, адже в чоловіка був складний характер. Все завжди мало бути так, як він того забажає. Я ж нічого від нього не вимагала, а моїм єдиним проханням було посидіти тридцять хвилин з донькою, поки я відводжу сина в садочок. На цьому обов’язки батька закінчувалися.
Якось він поставив мене перед фактом, що до нас в гості прийде його знайома. Звісно, мене обурив такий наказовий тон, адже у моїй квартирі не місце для побачень. Все ж я вирішила не перечити. Хіба мені важко потерпіти один вечір? Тоді я ще не здогадувалася про те, що батько запропонує цій жінці залишитися в нас на кілька тижнів. Я була категорично проти, адже незнайомкам не місце в моєму домі. Тато образився на мене, а наша суперечка переросла у скандал. Після цього він почав організовувати свої зустрічі в інших місцях.
Ми вже понад шість місяців мешкаємо разом і за цей час батько відчув себе повноцінним господарем квартири, адже він дозволяє собі докоряти мені, мовляв, я погано прибираю, несмачно готую і неправильно виховую дітей. І це все чоловік говорив у присутності онуків. Мені не хотілося, щоб син з донькою бачили таку модель поведінки, тому я вказала батькові на двері. Натомість він заявив, що нікуди не піде. На його думку, квартиру покинути маємо ми з дітьми, адже він увесь цей час допомагав нам, тому заслужив на моє житло.
Не знаю, що мені робити в цій ситуації. Звісно, я можу подати позов в суд. Навіть не сумніваюся в тому, що прийняте рішення буде в мою сторону, адже в батька немає документів на квартиру. Однак мені так не хочеться сперечатися з рідною людиною. Та чи є інший вихід, якщо тато у такий спосіб “дякує” мені за все, що я для нього зробила?
А як ви вважаєте, чи повинна донька продовжувати терпіти свого батька? Якщо ні, то як їй виселити його з власної квартири?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!