Одного разу я стояв та чекав автобус на зупинці. Зайнятися мені було нічим, тому я розглядав оголошення які були приклеєні на стовбах. У годину пік майже не було людей. Поруч зі мною стояв лише один молодий хлопець, який весь час розмовляв телефоном. Я вирішив прислухатися, про що він там так активно розмовляє.
«Так люба, я куплю всі продукти по дорозі додому. Яке печиво ти хочеш? А піцу будемо замовляти сьогодні? Добре, люба, скоро буду вдома», – ніжно говорив хлопець в слухавку.
Коли ж він поклав телефон, я несподівано для себе сказав одну фразу в голос: «А ти дійсно готовий виконувати її примхи все життя?». Хлопець подивився на мене незрозумілим поглядом, але нічого не промовив.
Поки я їхав назад додому, то весь час пригадував наше знайомство з дружиною. Нам спочатку так добре було разом. А коли діти народилися, то все кардинально змінилося. Мені більше не хотілося приходити додому. Її настрій, вигляд постійно дратували мене. Та й вона завжди була зайнята тільки домашніми клопотами. Я більше не звертав на неї належної уваги, а потім і полюбив випити.
На вихідних ми збиралися з друзями посидіти десь в барі, а потім, нетверезим, повертався додому. Так продовжувалося приблизно два роки. Розмова, яку я сьогодні підслухав, чомусь дуже мене зачепила і розбудила в мені щось дуже незрозуміле.
Вдома було дуже тихо. Не було нікого. Лише на холодильнику виднілася невеличка записка, яку написав старший син: «Тату, мамі стало дуже погано. Я викликав швидку допомогу, зараз вона в лікарні. Оленку я відвів до бабусі, а сам на маршрутці поїхав до мами. Вечеря стоїть в холодильнику. Тобі потрібно її тільки розігріти, хоч щось зроби сам!».
Після прочитаних слів я наче прокинувся. Виявляється, всі ці довгі роки я просто не помічав свою сім’ю. А тепер моя дружина, яка завжди піклувалася про мене, лежить в лікарні, а я знову думав лише про те, як піти і напитися сьогодні. Викликав одразу таксі і поїхав до дружини. Лікарі повідомили мене, що вона перебуває у важкому стані.
Щоб виходити дружину, я приклав досить багато зусиль: робив масаж, годував з ложечки, заново вчив ходити. Наші діти допомагали в цьому. Ще ніколи у своєму житті я так повноцінно не відчував слово “сім’я”. Дружині з часом стало знову краще. Я повернувся на роботу.
Через деякий час я знову стояв на тій самій зупинці. І знову поруч зі мною був той дивний хлопчина. Він, як і минулого разу безтурботно щось обговорював зі своєю дівчиною. Коли він поклав трубку, я сказав йому: «Синку, я колись тобі сказав дурницю. Щиро люби свою дівчину і насолоджуйся кожним щасливим днем, оберігай її і виконуй її бажання».
Як ви вважаєте, чому тільки зараз чоловік почав цінувати свої жінку?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!