Декілька місяців тому мій чоловік залишився без роботи. Чи то компанія закрилася, чи його звільнили – досі не знаю причини. Та і Степан не дуже хоче про це говорити.
На щастя, моя у нас була “ничка”, грошей ставало. Однак, діти у вересні пішли до школи, то ж ми взяли пару тисяч гривень. Адже треба купити нову форму, канцелярію, портфелики, взуття на фізкультуру. Так за один день витратили майже 4 тисячі. А ще треба щодня давати гроші на обід в їдальні.
Однак, я щиро вірила, що скоро ця чорна смуга в нашому житті закінчиться. Що от зараз чоловік знайде хорошу роботу. Тільки ніяк не щастило. Там платили мало, то треба на нічні зміни виходити або ж досвіду недостатньо.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Так міг благовірний потім взагалі забив на пошуки роботи. В нього було інше заняття – дивитися футбол вдома. Якби Степан мені допомагав у господарстві. Ну там білизну закинути в прання, посуд помити чи винести сміття – то я б не жалілася.
Але він щодня сидів вдома та тільки більший безлад робив. Одяг валявся на кріслах, кошик для прання був переповнений. Я приходила з роботи та готувала їсти, перевіряла у дітей уроки та ще до 1 ночі прибирала на кухні.
І у такому ритмі жила аж 6 місяців. Вже навіть подруги казали, що у мене не чоловік, а трутень:
– Знаєш, от є такий термін – утриманка. Це коли жінка не працює та просить гроші у чоловіка. А в тебе, я бачу, навпаки ситуація склалася.
Якось я була на роботі та помітила, що з моєї картки пішли списання. 200 гривень, 100, потім знову 200. Одразу зателефонувала у банк, бо подумала, що то шахраї. Але ніяких порушень не було виявлено.
І коли прийшла додому, то зрозуміла, куди ділися мої гроші. Степан вирішив робити ставки на спорт та грав онлайн у карти. Тоді так розлютилася, взяла валізу та почала складати всі речі чоловіка:
– От прошу, тепер ти вільний. Можеш навіть каблучку продати і на ці гроші в покер грати.
– Ну я це для родини роблю, для дітей.
– І витрачаєш мої гроші? Краще б на роботу влаштувався!
Квартира належала мені, Степан навіть не був прописаний. Тому він поїхав до своєї мами. Я сказала, що він повернеться тоді, коли нарешті знайде роботу та принесе зарплату додому.
Однак, зараз ситуація взагалі не змінилася. Стало все гірше, бо свекруха щодня телефонує мені з докорами:
– То тобі від чоловіка тільки грошей треба? Шукаєш багатий гаманець. А про дітей ти подумала, як їм без батька буде?
– У вашого сина з головою не все гаразд. Чому він досі роботу не знайшов? Я сама дітей годую, одягаю, виховую. Та ваш Степан мені був як мала дитина, а не чоловік.
– Зараз у країні важкі часи, війна! Ясно, що роботи нормальної не знайдеш.
Свекруха всіляко виправдовує поведінку Степана. Або хоче також його прогнати з квартири. Хто ж такого трутня захоче утримувати?
Я раніше навіть друзів просила, аби вони взяли Степана на роботу. Йому пропонували нормальну зарплату на заводі. Тільки чоловік відмовився. Бачте, не хоче чорноробом бути.
Не знаю, як бути далі. Ні Степан, ні свекруха не підтримують мене. Зарплата у мене невелика, всього 15 тисяч гривень. Старший син вже сам бере гроші собі на зошити та ручки з кишенькових. Я ледь випросила у директора аванс, аби купити на Миколая дітям подарунки.
От чому чоловіки такі безвідповідальні істоти? Невже це у них в ДНК закладено?!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!