Я прокинулася в палаті, і згадала, що чоловік залишився сам з маленьким синочком вдома. Я швиденько набрала маму, щоб тато приїхав за мною, та вони відмовили мені в допомозі

В мене в житті є такий момент, який я стараюся не згадувати.

Адже він мені нагадує лише про одне: крім на самих більше нікому наші діти не потрібні. Нікому. Якби це не було боляче усвідомлювати.

Я вирішила цією історією поділитися з вами, може й мені стане легше.

На перший погляд це був звичний день, який не передбачав нічого поганого. Ми проснулися вранці з сім’єю, попили кави  й вирішили поїхати на природу. Чоловік готував все для мангала, а я збирала сина. Поїхали до річки та насолоджувалися свіжим повітрям. Шашлик посмажився, але ми вирішили його поїсти вдома, адже вже вечоріло та й комарі такі були біля води. Я сіла з сином в машину і вирішила нагодувати його сирком. Той поїв дві ложки і більше не хотів. Я доїла той сирок, але потім мене сильно почав боліти живіт.

Я ледве доїхала додому. Чоловік сказав, що, можливо, погано мені від того, що давно нічого не їла. Сіли вечеряти, але мені ставало все гірше, викликали швидку допомогу, й мене забрали лікарі. Чоловік вдома залишився з дитиною, синові тоді було трішки більше як рік. 

Я тоді дуже переживала, як там дитина без мене. Найбільшою проблемою було його нагодувати. Він ні пипки, ні пляшки не сприймав. Я вирішила набрати своїх маму й тата. Швидко мовила у телефон:

– Мамо, я їду в лікарню! Попроси тата, щоб мене забрав за годину.

– Звичайно! – мовила мама. – Скажу – забере!

В телефоні почула, як тато починає кричати: 

– Куди ти там хочеш мене посилати? Я нікуди не поїду сьогодні!

Батьки навіть не спитали, що зі мною, з ким дитина і чим можна допомогти. Я такого від них не очікувала. Лікарі сказали, що мені доведеться залишитися на стаціонарі декілька днів. Я тоді так переживала, що не знала, куди себе подіти. Всі мої думки були про сина.

Чоловік зателефонував і повідомив, що дитина постійно плаче і від всього відмовляється. Я тоді попросила в матері привезти суміш та залишитися з чоловіком на той час, поки я в лікарні, щоб хоч якось допомогла йому. 

Батько привіз суміш, а мама так на поріг і не з’явилася. На допомогу прийшла свекруха, все вдома прибирала, моїх нагодувала. Я за це їй дуже вдячна. Потім вони всі приїхали до мене в лікарню. Моя свекруха подивилася на все це з якоюсь злістю, наче я у чомусь завинила і різко сказала:

– Ну що ти, мій маленький, кинула тебе мама! Ходи, дитятко, до мене.

Я була вражена, навіщо вона таке говорить, ніби це все сталося за моїм бажанням. Потім я ще телефонувала їм увечері, а свекруха накричала, щоб я не будила дитину та сина.

Насправді, я вдячна свекрусі за те, що вона допомогла, і дякую батькам  за суміші для дитини, і за курячі бульйони в лікарні. Їх потрібно любити такими, як вони є, адже нічого не зміниш.

Але після цього випадку я зрозуміла одне: нікого ближчого, окрім мого чоловіка і дитини, в мене немає. Це моя сім’я і ми маємо дбати один про одного. На допомогу та підтримку рідних, я більше не сподіваюся.

У вас траплялися схожі випадки?

U2
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: