Досі пам’ятаю останні слова моєї Оленки. “Ти ще усвідомиш свою помилку та захочеш повернутися, але буде пізно” – сказала вона тремтячим голосом та закрила двері.
Тоді у нас народився четвертий малюк. Я важко працював на роботі, Оленка сиділа вдома у декретній відпустці та доглядала за дітками. Чесно кажучи, я не хотів повертатися у квартиру. Діти, шум, плач, крики, претензії дружини. Здається, що ми тоді почали віддалятися.
А одного вечора ми з друзями після роботи вирішили зайти в кафе на футбол. Там я зустрів Віку – молода, красива, розкішна фігура. Ми обмінялися номерами. Дівчина навчалася на 1 курсі, була на рік старшою за мою доньку. Відтоді ми почали таємно зустрічатися.
Однак, моя молода коханка вимагала багато уваги. А ще подарунків. Я міг не купити додому деякі продукти, а на зекономлені гроші замовити Віці букет квітів чи взяти солодощі. А коли нічого не вистачало – здавав у ломбард золото. Знав, що в Олени є багато прикрас, які дісталися від покійної бабусі. Однак, їй цього було мало.
– Я хочу, щоб ми жили разом. А твоя жінка з дітьми заважає нашому щастю!
До зустрічі я неодноразово думав про розлучення. Сподівався, що ми переростемо цю кризу. Але потім порівняв Віку та Олену. Дівчина гарно одягається, у неї струнка фігура і в нас багато тем для розмови. А Олена після пологів погладшала на 20 кілограмів, вже не згадаю, коли ми востаннє про щось говорили, крім дітей та грошей.
Тому одного дня прийшов додому та почав мовчки збирати вусі свої речі.
– Знаю, що у тебе є молода коханка. Йди, я тебе не тримаю. Зможу сама гідно виховати дітей, їм такий горе-батько не потрібний. Однак, коли ти зрозумієш свою помилку, то буде вже пізно.
Ми почали жити з Вікою разом. Перший місяць у нас все було дуже добре. Здавалося, що я навіть помолодшав років так на 10 мінімум! Але потім наша щаслива казка закінчилася.
– Я хочу жити безтурботно, а не готувати тобі борщ на обід та цілий день стояти біля плити! Коли ми востаннє відпочивали? Та мені навіть з тобою соромно кудись вийти, раптом подруги побачать та засміють?
Ледь не щодня ми лаялися. Віка вимагала надто багато для себе – нову шубу, телефон, ресторани, клуби. Гроші швидко почали закінчуватися, я загруз у кредитах та боргах. Віка казала, що вона поки не може піти на роботу, адже у неї навчання в університеті. Я позичив гроші у друзів, щоб ми поїхали з нею в Одесу, купив дороге кольє та щодня замовляв доставку з ресторанів. А ще оплачував їй спа-салони та шопінг.
Того вечора пізно затримався на роботі. Приходжу додому, але ніхто не відчиняє. Помітив велику сумку з речима. Ось так я опинився без даху над головою. Дізнався від сусідів, що у дівчини з’явився молодий кавалер та вона переїхала дити до нього. Що ж, вона знайшла собі багатшого хлопця.
Але куди мені йти? На щастя, знайомий з роботи Микола дозволив пожити у себе в гаражі. Тиждень я спав на розкладачці та не мився. Купував у буфеті булочку – вся моя їжа. Потім знайшов невелику кімнатку в гуртожитку, одягався у секонд-хенді. І тоді згадав слова Олени. Так, це дійсно була найбільша помилка у моєму житті. Я проміняв родину на молоду коханку.
Не знаю, але після роботи ноги чомусь повернули до колишньої квартири. На кухні світилося світло, я чув, як граються наші дітки. Тремтячою рукою постукав у двері.
– Це ти? Проходь, – тихо відповіла Олена.
Вона дуже змінилася. І справа не тільки у фігурі та стрижці. Немов вона стала кращою версією себе, так сяяла зсередини. Я хотів її міцно обійняти, але жінка навіть не дивилася на мене.
– Чаю? Кави?
– Я пришов поговорити з тобою…
– Про що? Я вже навчилася жити без тебе. Маю гарну роботу, нещодавно з малюками їхала на відпочинок. на холодильнику фотографії.
– Мамо, а хто це? – здивовано запитав син Петрик.
– Цей дядя зараз піде геть, синку. Біжи у кімнату, скоро ми будемо вечеряти, – сказала Олена.
Рідні дітки мене не впізнали.
– Тобі тут не місце, – жінка показала пальцем на двері.
Але я інколи потайки приходжу до будинку. Бачу, як весело бігають синочки на майданчику. Від спільних друзів знаю, що в Олени зараз є новий чоловік, старша донька навчається закордоном у приватному університеті. Але ніхто з родини до мене не телефонує, навіть з днем народження не привітали. Хочу повернути час назад та не руйнувати таке щастя. Але вже надто пізно каятися.
А ви б дали такому чоловікові другий шанс? Чому?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!