З чоловіком ми одружилися шість років тому. Зараз у нас є дитина дошкільного віку. Ми втрьох живемо на квартирі, яка формально належить свекрусі, хоча спочатку це був подарунок синові.
Жінка неодноразово наголошувала:
– Ця квартира повністю належить вам, тому можете робити з нею, що заманеться.
Але мати не хоче переписувати нерухомість на сина. Також у неї є в’язка запасних ключів, мовляв, на всякий випадок. Мені такий стан справ абсолютно не подобається, хоча чоловіку байдуже. Але я не можу терпіти, коли свекруха поводиться у нашій квартирі, як у себе вдома.
Загалом вона хороша жінка, але звикла заглядати в кожен кут. Їй цікаво, що ми тримаємо в шухлядах і яка їжа в холодильнику. В гості також може прийти без попередження. Я робила їй зауваження, але свекруха не бачить в цьому нічого поганого. На її думку, рідні люди можуть так поводитися. А я не знаю, як їй пояснити, що по-суті вона для мене стороння людина.
Чоловік не хоче забрати в матері ключі, хоча я неодноразово його про це просила.
– А якщо ми загубимо свій ключ? Хтось сусідам його довіряє, а я від матері маю забирати? – обурюється він.
Можливо, він має рацію. Однак проблема в тому, що батьки користуються цим ключем тоді, коли їм заманеться. Нещодавно я прийшла додому, а на столі стояла банка маринованих огірків, квашена капуста та торбинка з домашніми яблуками.
– Ми вирішили завезти вам гостинці, коли проїжджали повз, – виправдовується свекруха. – Там у тебе молоко стояло на столі і я його прибрала в холодильник. І перевір суп у червоній каструлі, бо він має підозрілий запах.
Я розумію, що вони хочуть лише якнайкраще, але чомусь мене це дратує. Адже свекруха переглянула кожну каструлю і, мабуть, кожен ящик.
– То нехай дивиться собі, – не розуміє чоловік. – Ми ж нічого надзвичайного там не тримаємо.
Та я відчуваю дискомфорт від однієї думки про те, що хтось за моєї відсутності наводить свої порядки на моїй кухні.
А ще свекруха може годинами говорити по телефону і переливати з пустого в порожнє.
Я розповіла про свої проблеми подрузі, а вона порадила мені дати свекрусі зрозуміти, що інколи вона переходить всі межі.
Але я вже пробувала ігнорувати її дзвінки. Тоді жінка зателефонувала моїм батькам, а ті розхвилювалися, мовляв, що зі мною щось могло статися.
На думку чоловіка, я маю бути вдячною за турботу свекрів. Адже вони купили нам квартиру і постійно приносять якісь харчі. Він радить мені стати ближчою з його матір’ю, перестати до неї придиратися і тоді все налагодиться.
Та я не просила її ні про квартиру, ні про іншу допомогу. Звичайно, я вдячна за все, що вона робить, але її присутності забагато в нашому житті. Нехай спілкується зі своїм сином, а мені дасть спокій.
А на вашу думку, хто в цій ситуації має рацію?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!