Усе життя я мріяла про гарний будинок. Хотіла мати власне подвір’я, квітник. А жили ми в старій хрущівці, куди навіть друзів було соромно запросити. Мені 38 років, Роману – 40. Двоє діток в нас старшій донечці 16, синочку – 10. До слова, вони також мріяли мати окремі кімнати. Тож я мало не щовечора крапала чоловікові на мізки:
– От подивись на кума, він в Данії працює, вже такий будинок побудував. А автівка яка крута в нього, джип!
– Лиш його дружина увесь час одна.
– Трохи потерпить і разом будуть жити в новому будинку.
– А як я поїду, ти не сумуватимеш?
– Звісно, сумуватиму. Але що робити.
Тож поступово я його вмовила. Вплинуло ще й те, що дочці скоро в університет вступати, тож гроші потрібні. Поїхав він за кордон чотири роки тому. Сумувала я страшенно. Раніше він хоч приїжджав час від часу. А коли війна почалась вже не міг. А тоді десь рік тому стосунки між нами зовсім змінилися. Спілкувалися дуже рідко і так, наче чужі. Тоді мама мені дещо сказала:
– От ти його примусила поїхати. А він там іншу і знайшов.
– Ти що? Не може бути. Рома не такий.
– Усі такі, чоловіки уваги хочуть і тепла.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Тоді я все проаналізувала і збагнула, що правду мама каже. Гроші на будинок я вже назбирала, але донька вже окремо жила з хлопцем. А синові 14 років, йому той будинок і не потрібен.
Зібрала я речі й поїхала до чоловіка в Данію. Навіть не попередила, адресу знала. Приїхала, а там інша жінка. Роми ж вдома не було. Його коханка стояла й здивовано дивилась на мене:
– А що Рома вам не казав? Я тепер з ним в Данії житиму. Він самий мене викликав.
Розгублена, вона втекла геть. Доки чоловік повернувся я наготувала всілякої смакоти, усе його улюблене, причепурилась і зустріла його.
Побачивши мене, Роман зблід, мов стіна.
– А де Лєна?
– Яка ще Лєна? Не було тут такої. А я до тебе надовго.
Огорнула я милого любов’ю та увагою. Він навіть не наважувався свою Лєну згадувати. Натомість щодня дарував квіти й подарунки. Сина ми вирішили до себе забрати. А дочці – квартиру залишити. І нащо нам той будинок, головне, щоб всі разом були.
А ви б наважились ось так закрити очі на зраду?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!