Я принизив дочку, влаштувавшись у фірму, де вона стала директором! Нічого відмовляти мені у допомозі!

Ми з дружиною дуже рано створили нашу сім’ю. Нам тоді ледве по 18 стукнуло, дізнались, що станемо батьками. От і розписатись довелося. Жили у квартирі мого батька, там лише одна кімната, але якось та й вмістилися. Я механіком підпрацьовував, дружина в декрет пішла.

Та з появою дитини наші стосунки поступово псувалися. Її не влаштовувало скільки я заробляю. Ми постійно сварились і з кожним місяцем хололи один до одного. Дійшло до того, що я почав випивати вечорами на що вона ще більше сердилась і обзивала мене.

А одного дня взагалі подала на розлучення і переїхала до своїх батьків, забравши дочку. Такий поворот подій мене добре сколихнув, я зрозумів, що потрібно якось жити далі і допомагати своїй дитині.

Я надсилав колишній якісь гроші та щотижня водив дочку на прогулянки. Я був зразковим татусем.

А потім донечка розповіла, що мами зявився новий чоловік і я перестав давати їй гроші. Самі подумайте, я ніякого університету не закінчив, працював важко, а тепер ще і якогось мужика мав годувати?

Минали роки. З дочкою бачились все рідше. Поки вона не прийшла до мене по гроші.

– Тату, мені потрібні гроші для оплати універу! Можеш дати?

– Що? Які гроші! У мене за пазухою жодної зайвої копійки, вибач, дитино!

А через 5 років я дізнався, що дочка закінчила на відмінно і влаштувалась в одну з кращих фірм міста. Я пишався нею, бо знав, що якби дав тоді гроші, то вона б розслабилась і не вчилась так завзято, як без них!

Минав час і дочка доросла до начальства у тій самій фірмі. А я якось отримав травму на заводі і більше не міг виконувати свої обовʼязки, звільнився. Але зрозумів, що мене старого вже не всюди хочуть брати на роботу. Я ледве зводив кінці з кінцями.

Вирішив звернутися до дочки за допомогою, бо чув, що вона тепер заможна. Не збідніла б, якби своєму старому кілька тисяч давала!

Але на моє прохання допомогти вона відмовила. Ще й демонстративно розвернулась і пішла у протилежний бік. Я не розгубився і знайшов рішення.

– Якщо ти не хочеш батькові допомогти я зроблю так, щоб ти мене соромилась щодня!

Я влаштувався двірником! Причому у ту ж фірму і щодня підмітав вулицю під її вікнами. Цікаво як багато часу повинно пройти, щоб вона зрозуміла, що вчинила неправильно?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!